18

 - Вбити Монті? З чого ти це взяла? Вона закохана в нього, і хотіла повернути ось і запропонувала…

 - Послухай себе і те, що ти кажеш. Ти начебто дорослий хлопець, а поводишся як наївний підліток. Якщо дивитися збоку, то свої почуття та бажання ви ставите вище за інших. І вам начхати, хто при цьому страждатиме, головне, щоб вам було добре.

 - Сашо, послухай, - почав Кіран, знову спробувавши до мене підійти.

 - Не підходь. Я не хочу слухати твої виправдання, мені не потрібні ні твої почуття, ні ти сам. Хоча я завжди була готова дружити з тобою та спілкуватися. Але моє серце належить лише Монті, зрозумій ти це, - по моїй щоці скотилася сльоза, але я її швидко змахнула. - Просто йди, ти вже зробив усе, що міг. Зруйнував моє життя, життя кращого друга, та й своє теж.

 - Як я можу все це виправити? – здається, принц почав усвідомлювати свою провину та наслідки того, що зробив.

 - А як це можна виправити? Що ти взагалі можеш зробити? Не думаю, що після того, що сталося в моїй кімнаті, в їдальні, та й це твоє срібло, яке ти тоді вручив, щось можна змінити. Ти своїми діями підтвердив слова Сікори, і вся академія розпускає плітки про те, як я зрадила МонтіКору з його найкращим другом.

 - Я спробую поговорити з ним і пояснити все. Ми ж друзі, він повинен мене зрозуміти, - а слова як птах, випустиш з рук і більше не спіймаєш.

 - І що ти скажеш? Вибач друже, це все було підлаштовано, щоб вас розлучити з Сашою? Просто я сам її люблю і вирішив зрадити тебе, розбити серце двом закоханим і допомогти тебе знищити? Це все буде як виправдання, спроба очистити своє ім'я та все повернути на свої місця.

 - То ти підтвердиш мої слова!

 - Кіран, ти й справді дурний? Ми з тобою в одному човні в цій ситуації, і ніхто нам тепер не повірить. Потрібно було відразу все розставити на свої місця, а не зараз, коли кожен сформував свою думку.

 - Я намагався все залагодити.

 - А зрештою побилися, я про це теж вже чула і вгадай, кого в цій бійці звинувачують?

 - Тоді що ти пропонуєш робити? - схрестивши руки на грудях, поцікавився хлопець.

   Повисла тиша, я дивилася на принца, що стояв переді мною. Я бачила в ньому каяття та бажання все виправити. Але що ми можемо зробити? Сікора отримала значок від МонтіКора, вона довірена особа, тому що ніколи не зраджувала та не підставляла, та й довгий час була його дівчиною. Все, що ми зараз говоритимемо або доводитимемо, буде спробою виправдатися і очиститися в очах принца. Ніхто нам не повірить та й слухати не стане.

   Але ж ми не можемо пустити все на самоплив і дозволити цій мегері отримати секрет вічної молодості та життя. Але що нам у такому разі робити? Може, справді спробувати просто поговорити з ним і все пояснити? Ми ж дорослі люди й маємо розуміти, що зробити помилку міг будь-хто або подумати про те, чого насправді немає.

   Потрібно спробувати поки що це єдиний варіант для того, щоб врятувати Монті. Залишалося тільки зрозуміти Кірана, робить він усе це і правда, тому що винен, чи просто намагається зблизитися зі мною нібито за спільною справою. Чи не виявиться наша спроба виправити те, що закрутила Сікора, ще більшою проблемою? Але зараз впевненості немає ні в чому, потрібно ризикувати чи відступити та дивитися збоку.

 - Треба поговорити з ним до сніданку, який, до речі, розпочнеться вже за десять хвилин. Потрібно поквапитися до того, як він покине гуртожиток.

 - Тоді ти йди, а я приведу себе в порядок і теж покваплюся до сходів. Але якщо вас там не буде, тоді зустрінемося у їдальні. Сподіваюся, цього разу ти не припустишся помилок і все зробиш як треба. Навіть якщо я не зможу бути з Монті, ми повинні захистити його від Сікори, яка бажає смерті не тільки йому, а й його сім'ї.

   Хлопець, здається, хотів сказати ще щось, але просто змахнув рукою, і зник у серпанку, залишивши мене одну на горищі. Я ж, не втрачаючи жодної хвилини почала збиратися. Привела себе в порядок, переодягнулась у форму та побігла до чоловічого гуртожитку.

   Там мені вдалося сховатися за тими ж дерев'яними дверима, які вели колись у мій притулок і чекала, коли хлопці зустрінуться і поговорять. Але, мабуть, я запізнилася, або всі вже просто знаходилися в їдальні. Так що, перевіривши коридор і нікого не помітивши, побігла щосили туди, де багато що мало вирішитися.

   Варто було б замислитись над тим, чому мені ніхто не зустрівся на шляху. Але я в ці напружені хвилини думала тільки про МонтіКора і про те, що йому скаже Кіран. А ще як принц відреагує на слова друга, а можливо, і колишнього друга. Я досі не знала, чи помирилися вони, чи наважився цей весь конфлікт, чи зараз знову буде бійка.

   Але щойно я переступила поріг оповитої сонячним промінням їдальні, як щось збило мене з ніг, і я знову проїхала по кам'яній підлозі колінами. Знову садна, кров та жахливий біль. Але тільки-но я обернулася, як Сікора, що нависла наді мною, вдарила мене по обличчю так, що зірки застрибали перед очима.

 - Думала, що я все так просто залишу і не помщуся? Брудна немагічка, - дівчина схопила мене рукою за горло, збираючи навколо нього темно-фіолетову магію, а я почала задихатися.

   Спроби звільнитися виявилися безуспішними, і картинка почала каламутніти через брак повітря і тієї магії, що ніби вбиралася в мене. Ніхто, жодна студентка не поспішила мені на допомогу. А від зараз мене просто вбивали, порушуючи всі можливі закони академії прямо на очах у людей.

   Тоді я почала думати, що це мій кінець. Ніхто не допоможе, ніхто не врятує, знищать як комаху. Ніхто й не згадає про моє існування. Я взагалі до цього світу не належала, магіею не володію, і ніхто нічого при моєму зникненні не втратить. Та й взагалі, хіба можна бути такими безсердечними людьми? Мовчки дивляться за тим, що творить Сікора і навіть слова проти цього не кажуть.

   І де Кіран, який зараз мені так був потрібний? Куди взагалі він витяг МонтіКора? Може, він і не любив мене? Можливо, взагалі був зачарований цією студенткою і все робив за її вказівкою? А що, коли це і був план усунення мене? Повів принца кудись серйозно поговорити, а цим часом мене намагаються позбавити життя.