17

   Яскраве проміння сонця, що світило мені в обличчя, змусили відвернутися вбік. Але коли я усвідомила, що на своєму ліжку, а коліна були перебинтовані, мене охопило хвилювання. Я пам'ятаю шоу, яке хотіла влаштувати Сікора і як я поверталася на горище. Але ж на сходах знепритомніла і почула чийсь голос. Мене хтось врятував, не давши впасти і розбити голову та ще й сюди приніс. Бинт був чистий, і коли я його розмотала, то побачила чисту шкіру. Ні ран, ні подряпин, ні навіть шрамів не було. Як же так? Хто мене вилікував?

   Між старими коробками щось зашаруділо, і я напружилася. Раптом це якісь місцеві монстри, через які замарашка Сьюзі віддала перевагу брудному і сирому підвалу, ніж цьому чудовому теплому і майже світлому горищі. І, як на зло, ніякої зброї під руками немає, хоч бери й подушкою відбивайся. Але на мій великий подив моїм непроханим гостем виявився мій пухнастий друг, кіт на ім'я Пушок. Як же цей пустун мене тут знайшов? Дивно, несподівано і водночас мило.

 - Звідки ти тут, малюк? - я поманила котика до себе. Він з піднятим хвостом одразу ж підбіг і вискочив на ліжко. - Ти тут єдиний хто завжди поруч, хто не кривдить мене і не зраджує.

   Я гладила його по м'якій вовні і чухала шию, а мій пухнастий дружок муркотів і пестився, ніби намагаючись підняти мені настрій. Було так приємно, що навіть сльози в очах виступили. Але я не плакала, я була щаслива, що тут хоч хтось мене любив. І нехай це тварина, але їх нічим не обдурити та не нав'язати свої симпатії чи інтереси.

   За вікном ставало темніше, наближався вечір, а я так само була голодною. І булькаючий шлунок нагадував про себе. Але на мій великий подив, Пушок відразу ж мене поманив за собою. Спершу я, звичайно, не зрозуміла, що він мене кудись кличе. Але коли здогадалася, то повільними та обережними кроками пройшла кілька метрів углиб горища і побачила невеликий столик, що ставиться на ліжко.

   У мене такий був саме для ноутбука і щоб писати щоденник, сидячи на м'якому ліжечку. Тому що за столом не завжди зручно, та й подруга вічно просиджувала за комп'ютером та спілкуванням з іншими чоловіками. Але навіщо котик привів мене до нього? Техніки у мене не було, хіба тільки для того, щоб використати його замість столу, якого у мене тут не було.

   Але коли я протерла його вологою ганчірочкою та піднесла до вікна, то помітила на кришці дивні малюнки у вигляді ієрогліфів. Немов подряпані чимось гострим, і водночас поверхня була гладкою. Але що це за штука така цікава? Невже те, про що я подумала? Але ж такі речі тільки в казках та книгах бувають. Хоча чому я дивуюся, стоячи на горищі магічної академії, яка була зовсім в іншому світі.

   Що ж, можна й поекспериментувати. Так що, сівши зручніше на ліжко і покликавши до себе котика, я погладила його по голові і вирішила випробувати новонабутий артефакт у дії. Якщо вийде, тоді багато проблем буде вирішено, а якщо ні, то буде що згадати і про що пожартувати.

 - Дуже хочеться гарячого чаю, кілька бутербродів до нього і, звичайно ж, шматочок свіжого м'яса для мого кращого друга, - я заплющила очі і представила те, що загадала.

   І на мій великий подив, уже через якусь мить Пушок покрутився на місці і кудись втік, чавкаючи. А коли я розплющила очі, то побачила саме те, про що подумала. У невеликому овалі, де й знаходилися всі значки про значення, яких я не знала, стояла чашка гарячого чорного чаю. А ще тарілочка з трьома бутербродами та, здається, шматок м'яса. Та тільки він уже був у зубах мого пухнастого друга, який насолоджувався ситною вечерею.

   Я, звичайно, чула від бабусі розповіді про скатертину самобранку. Але про столик, який створює їжу, вперше дізналася. Але для мене немає різниці, звідки брати страви, головне, щоб животик був повний і якнайменше з'являтися на очах у інших студентів. І коли колишні спогади повернулися на згадку, стало так прикро і боляче за те, що Монті за мене не заступився. Я хоч і ненавиділа його, але все одно любила. Це ж як треба було в мені розчаруватися, щоб навіть пальцем не поворухнути заради мого захисту.

   Але я не повинна плакати і засмучуватися, он скільки мені дала академія. Магічний торшер, стіл, що їчу чаклує, чарівний плед, і хто його знає, що я ще тут знайду. Було б непогано десь у всьому цьому мотлоху і туалет роздобути з ванною. Можливо, вони тут і є, та я ще не шукала цілеспрямовано. А може, мій друг зможемо мені допомогти?

   Але для початку варто вирушити до бібліотеки на пошуки потрібної літератури та якось спробувати знайти спосіб вибратися звідси і повернутися у свій світ. Я б могла відмовитися від цієї витівки заради МонтіКора. Але якщо я для нього стала зрадницею і зовсім непотрібною, то і мені зачепитися тут нема за що. Чарівницею мені все одно не стати, магією ж я не володію. А все життя варити зілля або створювати артефакти не дуже хотілося.

   Хоча ідея з килимом, що літає мені, чим далі, тим більше не давала спокою. Але для того, щоб робити такі серйозні дрібнички, я мушу як мінімум провчитися рік в академії. І добре розумітися на всіх дрібницях магічного артефактобудування. Предмет цікавий, складний, але якщо заглибитись, то можна таке навчитися творити що о-го-го.

   Завершивши свою вечерю, я зібралася навідатися в бібліотеку. Таємно, звичайно, і щоб не потрапити нікому на очі, що зробити буде дуже складно, але я постараюся. Вся академія знала, що Монті дав мені свою особисту кімнату для житла. Але оскільки я залишилася тепер одна, то багато хто намагався дізнатися про моє місцезнаходження. Навіть страшно уявити навіщо. Але добре, що горище таке місце, куди проводити час ніхто не ходить. А ось до підвалу досить часто бігають. От би дізнатися чому і що там такого цікавого.

   Пробираючись далекими коридорами до тієї самої бібліотеки, де ми познайомилися з Незором. Мені вдалося уникнути зустрічі з кількома студентками, які володіють золотом. І парочкою принців, які голосно обговорювали якісь нещодавні посиденьки біля багаття. Але опинившись нарешті в потрібному місці, спромоглася спокійно зітхнути і вирушити на пошуки потрібних книг.