11

   Підхоплена за талію і притиснута до грудей принца, я не зганьбилася перед рештою, розпластавшись на кам'яній підлозі. Поцілунок довжиною у вічність тривав секунд п'ять, мабуть, після чого все скінчилося. Монті відсторонився, але лише на кілька сантиметрів, все ще дивлячись у мої здивовані й розгублені очі.

   У цей момент я й справді не розуміла, що за гру затіяла ця людина, кажучи, що я не в його смаку, але цілує так, наче я кохання всього його життя. Ніхто й ніколи не цілував мене настільки чуттєво, що навіть земля погрожувала піти з-під ніг.

 - Якщо я тебе зараз відпущу, то ти впадеш! – тихо сказав він мені, і я ніби опустилася з хмар на землю.

 - Вибач, я трохи розгубилася, - прийшовши до тями, відразу ж випросталася і дала зрозуміти, що сама міцно стою на ногах.

 - Наживка чудово закинута, - принц посміхнувся куточками губ, а моє серце затремтіло в грудях.

   Що ж зі мною щойно сталося? Я танула в його руках, хотіла цілувати ці губи далі й більше. Я хотіла торкатися його тіла, відчути на собі його сильні руки. Але це і справді лише гра, і не зрозуміло, для чого запущена.

   Обійми ослабли і багато студентів, як дівчата, так і принци, поплескали нам у долоні. Але плескали не всі, наприклад, Сікора взагалі намагалася загубитися на тлі інших претенденток, стискаючи голову в плечі. Розуміла, що коли мене знайшли, то саме там, де вони з подругами мене й лишили. А значить, я все розповіла, і МонтіКор в курсі того, чиїх це рук справа.

   Якщо чесно, то тепер я взагалі не знаю, чого чекати як від принца, так і від людей, що оточують мене. До речі, Дарен і Кіран вже чекали на нас на дивані і виглядали винно. Можливо, саме зараз я дізнаюся, в чому ж була проблема, що вони мене сьогодні покинули одну.

   Частково мені було дуже прикро. Але припускала, що це міг бути заздалегідь спланований план тим, хто сидів за кілька метрів від нас, за столом золотих претенденток. І, виходячи з того, що кілька хвилин тому було сказано, тоді ким тепер є Сікора? Той, за ким вона бігала, вже обзавівся нареченою і зв'язок, який був між ними, повинен бути розірваний. Чи це ще не кінець?

 - Сашо, прийми наші щирі вибачення за те, що сталося, - відразу ж почав вибачатися Кіран.

 - Уся справа в тому, що вчора кілька студенток пригощали нас солодощами і, мабуть, у них щось було підмішано. Тому що ми ніяк не могли прокинутися, і прийшли до тями тільки ближче до обіду, - пояснив тихо Дарен. - Думки й досі, мов у тумані.

 - І хто ж вас пригостив таким сильним снодійним? - здивувалася я, знову зиркнувши на Сікору.

 - Усі тістечка були з'їдені. Студентки сказали, що все купили у новому магазинчику на головній вулиці міста, що знаходиться за стінами академії.

   Чекайте, так тут ще й місто є з магазинчиками та іншими жителями? Чому я про це нічого не знаю? Хоча добре, поки що це не найголовніше, про що варто говорити. Вечеря тривала трохи напружено, і ця атмосфера відчувалася всіма. У повітрі витала заздрість, страх і ненависть, гадаю, джерелом цього смороду і так зрозуміло хто був.

   Здається, МонтіКор ніяк не показував того, що він хоч щось знає про те, що трапилося, цікаво тільки чому. Може, принц задумав помсту, яка подається холодною та раптовою? Чи він спустить з рук те, що мене збиралися так жорстоко вбити, забираючи з дороги? Стільки питань, стільки незрозумілостей і жодної відповіді, але це поки що.

   Залишок вечері пройшов навіть якось швидко. Коли і як зникла Сікора, ніхто не помітив, та й здається, вона більше не була нікому цікавою. Корона з гуркотом покинула її порожню голову, а друзів якось навіть поменшало. До добра це чи навпаки, судити поки що рано, і я не думаю, що все закінчиться саме так просто і на цій ноті.

   Коли студенти почали розходитися, Монті взяв мене за руку і кудись повів, нічого не повідомляючи. Я, звичайно, йшла мовчки і не обурювалася. Ну, не вбивати ж він мене веде. Може просто поговорити, чи дати якісь рекомендації, чи показати якусь таємну кімнату. Загалом, це могло бути все, що завгодно, але тільки не тим, чим виявилося насправді.

   Це була невелика тераса, майже на самому даху академії, звідки відкривався чудовий краєвид на нічне місто. Який і справді знаходився за кам'яною огорожею академії. Звідси було видно все, навіть частину двору та кілька вікон аудиторій, у яких все ще горіло світло. Але ми були в напівтемряві, і нас точно ніхто не зміг би розглянути, навіть якби й захотів.

   Прохолодний вітерець смикав моє волосся і освіжав розум, проганяючи погані думки і страшні спогади того, що зі мною сталося цього ранку. Десь з лівого боку з-за хмар виглядав сірий і холодний на вигляд місяць. У дитинстві він мені чомусь здавався великим шматком сиру. Небо мерехтіло трильйонами зірок, а атмосфера чомусь починала здаватися романтичною. Що відбувається?

 - Це єдине місце в академії, де я можу відчути себе вільним, - спокійно промовив принц, накидаючи на мої плечі свій піджак.

 - Навіщо ти мене привів сюди? - обережно поцікавилася в нього я.

 - Тут можна спокійно поговорити і не боятися, що нас хтось почує, - пояснив хлопець.

 - А якщо хтось прийде, то зовсім випадково? – адже таке цілком реально може статися.

   Любовна парочка захоче усамітнитися або, наприклад, Сікора притягне сюди подруг, що залишилися, щоб обговорити майбутній план помсти. Ну, або просто якийсь студент так само захоче усамітнитися і подихати свіжим повітрям. Це ж академія і таких, як ми тут багато.

 - Ніхто не прийде, бо це місце під захистом. І поки тут ми, інші студенти піднятися не зможуть. Це цікаве заклинання я знайшов у одному з підручників бібліотеки, досить цікава книга, можу дати почитати, якщо хочеш.

   Що з ним відбувається? То принц веде себе, як владний король, якому ніхто не може суперечити. Те, як звичайний хлопчина з якимись своїми заморочками та таємницями. То він жорстокий і непохитний. То м'який і ввічливий. Це теж частина якоїсь невідомої гри? І якщо так, тоді, можливо, настав час мене поставити в курс подій?