10

   В обличчя одразу ж кинули якимось порошком, і я не бачила, куди мене вели. Картинка була змазана немов у тумані, голоси здавались далекими і не розбірливими. Було страшно, дуже страшно за власне життя і те, що ці дівчата зібралися зі мною зробити.

   Минуло кілька хвилин, рипнули двері, і мене просто штовхнули в похмуру кімнату з кількома тьмяними вікнами. Під ногами рипіла дерев'яна підлога вкрита килимом. У повітрі відчувалася сухість і пил, ніби тут давно ніхто не прибирав. Я ніяк не могла зрозуміти, де перебуваю, а отже й не могла координувати свої рухи. Навіть якби захотіла втекти, то не змогла б, почуваючись сліпим кошеням.

   Щойно я зробила кілька кроків, як отримала ляпас по обличчю. Та такий, що у вухах зашуміло і, втративши координацію, впала на брудну підлогу. Почулися кроки, що наближалися, і мене схопили за шкірку, знову піднімаючи на ноги. Я, звичайно, одразу зрозуміла, хто це був, але не особливо розуміла, за що зі мною зараз так поводяться.

   Хоча ні, я розуміла. Але до мене які можуть бути претензії? Я не просила золотого значка, я не просила мене робити претенденткою, я просто хотіла повернутися додому. І якби тоді вона мене не викинула з гуртожитку. І повірила, що я тоді зіткнулася з принцом випадково, то нічого цього не було б. Але який сенс хоч щось обговорювати зараз, якщо ці особи вже мали план помсти.

 - Як це ти зробила? – голосно поцікавилась у мене Сікора.

 - Про що ти взагалі?

 - Не прикидайся дурною, - знову ляпас, і картинка почала набувати чіткості. - Що ти пообіцяла Монті, що він вручив тобі золото?

   Мене жбурнули на підлогу, і я відлетіла до невеликого столика, з якого на мене одразу все посипалося. Щось гостре полоснуло по обличчю, і на щоці виступила кров. Було боляче та страшно. А ще я була налякана тим, що знаходжусь на якомусь горищі, де багато різних невідомих мені картонних коробок. А ще шафок і таких речей, які можна використовувати як зброю.

   Он списи якісь і палиці. Здається, десь там я щойно бачила набір луків. Вони привели мене сюди, щоб убити? Чи просто поб'ють до напівсмерті і залишать помирати жорстокою смертю? Кожна наступна думка була жахливішою за попередню. І я почала відповзати до вікна, оглядаючись на всі боки в пошуку чогось, щоб захиститися.

 - Що ти йому пообіцяла? Чи ти просто спиш із ним, і золото плата за твоє тіло? – такого, звичайно, варіанта, я не очікувала у свій бік. Тому що в мене навіть подібних думок ніколи не було, і на мить стало навіть якось прикро.

 - Нічого я йому не обіцяла, - хрипко відповіла я. Але в мене полетіло заклинання, холодне і обпалююче, від якого все тіло защипало, наче тисячами голок. Я закричала.

 - Сікоро, ти хоч не вбий її, - трохи схвильовано промовила одна з її подруг.

 - А якщо й уб'ю, то хто дізнається про це? Може, ти розкажеш? Або ти? - але дівчата замотали головами і зробили крок назад, опускаючи голови.

   Так, здається, дружбою тут і не пахло. Тут залякування та страх, от і все. Красива картинка подруг, що сміються за одним столом. Що ходять коридорами магічної академії. А насправді ці простушки просто залякані та роблять усю брудну роботу. Або те, що їм доручає золота претендентка МінтіКора.

   Скориставшись моментом, поки на мене ніхто не дивився, я піднялася на ноги і вирішила сховатися десь у купі мотлоху, який тут знаходився. І взагалі, що це за місце? Здається, горище, куди завантажують усе, що не потрібно іншим. Якби було взагалі темо, можна було б заблукати, пройшовши лише кілька метрів уперед. Світла було дуже мало, воно потрапляв сюди лише через кілька вікон, що розташовувалися на низьких стінах під дахом.

   Але тільки-но я зраділа, що в мене все вийшло, як у спину було запущене ще одне прокляття. Я впала, і Сікора, що підійшла до мене, змусила своїх так званих подруг роздягнути мене до нижньої білизни. Зняти форму та викинути її десь тут, тільки подалі, щоб я не змогла її відшукати одразу.

   Я намагалася чинити опір, кричала і кликала на допомогу. Навіть у якийсь момент помітила, що цим дівчатам теж не подобалося те, що відбувається. Але подітися їм все одно було нікуди. Їх троє, я одна і, здається, результат уже видно здалеку. Залишалося тільки зрозуміти, що на мене чекає далі. Швидка смерть або повільна і з муками.

   Залишившись в одній білизні і навіть боса, я знову отримала сильний ляпас по обличчю. А потім і магічний удар у живіт, та такий, що відлетіла від мучителів на кілька метрів у купу якихось дерев'яних палиць. Щось почало сипатися на мене зверху, гуркотіти і рипіти, створюючи атмосферу будинку, в якому я знаходилася.

   Ніколи не думала, що загину саме за таких обставин. Ніхто мене тут не шукатиме, ніхто навіть не знатиме, що я випустила останній свій подих на даху магічної академії. Сікора пустить чутки, що я втекла чи повернулася додому і все. Ніхто не зізнається, що тут сталося. Ніхто не заступиться за простушку, що не володіє магією. Може, я навіть самому принцу не потрібна, і це просто дивна гра місцевих студентів.

   Я чула кроки, що віддалялися, і сміх, хлопок дверей і на горище опустилася тиша, тільки зрідка розрізана скрипом палиць наді мною. Я спробувала вибратися, але в мене нічого не виходило. Ставало холодно, та й сили йшли. Магія, яка мене звалила з ніг, була холодною і якоюсь отруйною.

  Світло потихеньку тьмяніло перед очима, з очей скотилося кілька сльозинок, впавши на пилюку, а перед очима була лише одна картинка. Як через багато років чи навіть десятиліть, хтось знайде моє тіло і посміється з нього. Згадає старі історії про те, як я сюди потрапила, і що зрештою зі мною сталося.

   Десь вдалині почувся тріск і матюки, смішні такі і, якби в мене було трохи більше сил, я навіть посміялася б. Темрява, яка огортала мене, почала трохи розсіюватися. З'явилася біла пляма світла і ніби у фільмі, я побачила ангела, що наближається до мене і тягне руки. Ще мить і я опинилася в теплих обіймах, загорнута м'якою ковдрою. І стало так радісно, що по щоках пробігла холодна сльозинка.