7

 - Прошу вийти з класу, швидше виходьте, швидше, - почувши голос професора, всі почали йти до виходу, і мені дуже пощастило вискочити першою.

   Коли всі опинилися зовні, я побачила студентку, котра вибігла останньою. На її обличчі красувалися купа бородавок, волосся було розпатлане і такого ж кольору, як і дим. Який ніби звідкись з'явився десь на першому столі. Я, звичайно, припускаю, що саме це і хімічила там замарашка Сьюзі, тільки навіщо?

   Невже дівчина мститься комусь за завдані незручності чи знущання з неї? Але звідки в її арсеналі є такі… а що це, власне, було? Здається, навіть найменш шкідливіша студентка може виявитися дуже злопам'ятною чи жорстокою особистістю. Можливо, саме через це Незор мене попереджав із нею не заводити дружбу?

   Цікаво, а де зараз знаходиться мій друг привид і чи не хоче він мені розповісти, що ж сталося насправді у нашому класі? Але вже через секунду в коридорі з'явився наш професор, так само покритий бородавками, а волосся його було зелене. Виглядав він дуже розгніваним і тому, хто це все влаштував, точно не пощастить.

 - Це прокляте зілля, яке перетворює кожного, на кого потрапить, на старого чаклуна чи відьму. Ці бородавки покривають всю уражену частину шкіри, а волосся починає пахнути, немов протухлі яйця, - тихо розповідав мені привид на вухо.

   Але запах я почула ще кілька секунд тому, і це було просто жахливо, пахло навіть гірше, ніж від замарашки Сьюзі. І те, що це саме вона зробила, я була впевнена на всі сто відсотків. Тільки навіщо і для чого? Дівчина стояла осторонь одна і якось дивно косилась у мій бік. Так, я була єдиним свідком того, хто винуватець цього бунту.

 - І хто це зробив? – голосно й сердито поцікавився професор. Який ще недавно був дуже симпатичним, а зараз нагадував триста літнього старичка, здається, він навіть у зрості зменшився. - Ви ж розумієте, що рано чи пізно я дізнаюся, хто винний у цьому бунті? Краще зізнайтеся зараз, і тоді покарання буде не таким суворим.

   Але студентки лише переглядалися один на одного, намагаючись зрозуміти, хто це був. І чому я навіть не здивована, що саме дивлячись на мене, вони про щось починали шепотіти. Ау, дівчата, я навіть про цей світ не знала до вчорашнього ранку, які зілля? Я гадки не маю, як і що треба робити, а на мене вже дивилися так, наче я винуватиця цього бардака.

   Виправдовуватись чи захищатися я не стану, бо якщо вони вже для себе щось вирішили, то цього не змінити. До того ж, я вигнанка, найпростіше у всьому звинуватити саме мене. Навіть було трохи прикро, що про замарашку Сьюзі всі чомусь різко забули.

   Професор повернувся до класу і за кілька хвилин дозволив нам повернутися на свої місця, щоб продовжити заняття. Повітря було чистим і свіжим, від колишнього бардаку не залишилося й сліду. Але все, що ми тут дружно готували, було зіпсовано опадами невідомого зеленого туману. Отже, як тільки я подивилася всередину свого казанка, то побачила там звичайну чисту воду. Всім нам треба було все робити з самого початку, це добре, і погано. Досвід роботи, звичайно, потрібен, та тільки одне й те саме робити протягом півгодини якось не дуже хотілося.

   Загалом, трохи по обурювавшись собі під ніс, як і багато інших, я стиснула зуби, і з горем навпіл закінчила приготування свого першого в житті зілля. До речі, щойно ми все це зробили, то професор видалив усі свої бородавки та очистив обличчя постраждалої студентки. Потім скористався якимось порошком, посипавши ним кілька зелених голів, і все повернулося на свої місця.

   На кожному столі стояло по невеликій скляній баночці, куди ми з радістю наливали наше творіння і могли забрати з собою. Головне ніде його не розчавити, доки не закінчаться навчальні години. Але у наших академічних сумках, які у всіх були, до речі, однакові. Існував окремий сектор для склянок, щоби їх не втратити і не розчавити.

    Поглинута власними успіхами та чудовою оцінкою, я сховала чудодійний еліксир, який за лічені хвилини прибирав усі проблемні вади з лиця. І вже попрямувала до виходу, як була зупинена професором.

   Чоловік виглядав серйозним, і поклавши свою велику руку на плече, попросив затриматися на кілька хвилин для того, щоб дещо обговорити. Від колишньої радості не залишилося й сліду. І чомусь я була більш, ніж впевнена, що говоритимемо ми саме про те, що сталося під час його заняття.

   Невже хтось із студенток сказав йому, що це могла зробити саме я? Невже зараз мене звинуватить у всьому, що тут сталося? Страх сковував усе тіло з усіх боків, викликаючи неконтрольоване тремтіння і це відразу ж багато хто помітив. Я бачила, як деякі дівчата, йдучи, сміялися мені просто в обличчя. Їм було байдуже, зробила це я чи хтось інший, радував лише факт того, що я буду покарана.

 - Нам треба поговорити про те, що сьогодні сталося, - як тільки ми лишилися вдвох, заговорив чоловік. Подивився трохи розгніваним поглядом, і мене ніби крижаною водою обкотило. Невже навіть замарашка Сьюзі грає проти мене?

 - Професоре, це зробила не я, присягаюся. Я ж тут тільки другий день, і нічого ще не знаю, та й мститись такими методами, це потрібно стільки всього знати, - почала виправдовуватися я.

 - Мститися? З чого ви взяли, що то була чиясь помста? – підняв брову чоловік.

 - А ви хочете сказати, що це був жарт? Ну, чи крайній випадковий прикол? Нібито ніхто не сміявся. У цій академії дуже жорстокі студенти і особливо дівчата, які намагаються домогтися розташування принців. Не дивно, що вони влаштовують підлянки та капості один одному, адже я теж стала однією з жертв цієї гонитви за статусом принцеси.

 - У цій академії так було споконвіку. Ті самі правила, ті ж закони, і однакові вимоги до всіх студентів. Хтось домігся стати золотою претенденткою, хтось срібною, а хтось залишився на своєму місці, і насолоджується тим, що має зараз. Ось як ви, міс, - чоловік усміхнувся.

 - Я справді не причетна до того, що тут сьогодні сталося, - приречено зітхнула я і опустила очі в підлогу.