6

   Ранок почався не з кави, а з якогось шуму зовні, хтось надто голосно розмовляв та реготав. Я потяглася, перекинулася і сподівалася, що це скоро припиниться. Цієї ночі мені наснився дивний сон, ніби я потрапила до пекельної академії з відбору наречених. Але коли розплющила очі, щоб переконатися в цьому, то усвідомила, що це був далеко не сон.

   Зітхнула, перекинулася на спину і втупилася в стелю. Час ще був ранній, але хтось уже явно не спав і заважав іншим. Так що вже за кілька хвилин я вирушила у ванну, привела себе в порядок і повернулася до кімнати. Спочатку нікуди не хотілося йти, але іншого вибору я не мала.

   Одягнувши чисту форму, зачесавши волосся і склавши в невелику сумку шкільне приладдя, я вже була готова розпочинати свій перший навчальний день. А щоб якнайменше зустрічатися із іншими студентками, то снідати, обідати і вечеряти виходитиму раніше за інших. Чим зможу захистити себе від знущань та принижень. Але як мені це зробити зараз?

   По той бік чулися жіночі голоси, здається, студентки жіночого гуртожитку чекали на принців і обговорювали майбутній день. Я ж притулилася спиною об дерев'яні двері і чекала, поки вони всі підуть. Передражнюючи тупі жарти, сказані кимось із них і, повторюючи ідіотський сміх, який мене якщо чесно, то дико дратував.

   Минуло хвилин двадцять, я вже опустилася на підлогу, але шум зовні так і не зникав. Я чула радісний сміх, хвастощі новим одягом, а також обговорення сумок та прикрас. Здається, там, серед них є й Сікора, яка дуже намагалася виділятися на тлі решти студенток.

   Якщо я не встигну поснідати раніше за всіх, тоді мені або доведеться знову випробувати хвилю принижень від цієї претендентки, або просто залишитися голодною. Але шлунок голосно забурчав, протестуючи проти недоїдання. І я тільки зітхнула з прикрістю, здається, мені доведеться сьогодні зіткнутися зі своїми кривдниками віч-на-віч.

   Поки чекала, щоб коридор звільнився, то навіть встигла задрімати, але гучний стукіт у двері вирвав мене з дрімоти. Я боляче вдарилася головою, підскакуючи на місці. Цієї секунди, якщо чесно, була готова на стелю вискочити, не розуміючи, що відбувається.

 - Сашко, це я, - почувся голос Незора і я з полегшенням зітхнула. Хоча моє серце продовжувало шалено битися в грудях.

 - Якого біса ти мене так лякаєш? - відчиняючи двері, почала обурюватися я.

 - Вибач, я не думав, що ти спатимеш під дверима, - посміхнувшись, почав виправдовуватися привид.

 - Я задрімала, доки чекала, щоб коридор звільнився від студенток жіночого гуртожитку. Те, що я тут живу, це секрет, чи ти забув?

 - Ні, я все добре пам'ятаю і навіть сам кілька хвилин витав коридором, чекаючи, коли вони розійдуться. А потім ще хвилин десять чекав на тебе зовні. І коли ти не з'явилася, вирішив нагадати, що сніданок уже почався. Чи ти не підеш їсти? - здивувався Незор, а мій шлунок знову зрадливо забурчав, висловлюючи протилежне.

 - Якби вони не стовпилися з ранку, я вже давно змогла б поснідати, і вирушити на пошуки навчальної частини академії, - пояснилася я.

 - Я можу тобі все показати і все розповісти. Але тобі треба поквапитися до їдальні, - нагадав він знову, і мій шлунок знову погодився з ним. Так ніяково я себе вже давно не відчувала.

   Ми спустилися в коридор і нікого, не помітивши, попрямували у бік їдальні. Примара була видимою, поки нам ніхто не зустрічався на шляху. Але як тільки хтось з'являвся на горизонті, ставав повністю прозорим і це, якщо чесно, було дуже неприємно. Невже навіть привид мене соромився і не хотів, щоб хтось знав про нашу дружбу?

   Але помітивши мій кислий вираз обличчя з часточкою образи, пояснив, що так буде краще. Що якщо раптом щось станеться, те чому не зможуть дати пояснень. То в усьому зроблять винною саме мене, бо тільки я вожу дружбу з Незором. Ні для кого не секрет, що він може просочуватися крізь стіни, підслуховувати розмови і робити всілякі капості. Тож тут я була з ним цілком згодна.

   Підходячи до арки, яка вела до їдальні, я почала відчувати страшний страх і хвилювання. Тіло трясло, серце стукало немов у маленької пташки, спійманої в клітку. І я навіть була готова відмовитись від сніданку, аби зараз не входити туди, і не отримати порцію ненависті від золотих претенденток.

 - Саша, ти маєш бути сміливою. Покажи, що ти сама господиня свого життя. Що їхня думка тебе не хвилює і не має над тобою влади. Будь такою, щоб інші почали захоплюватися тобою і твоєю внутрішньою силою, - наставляв мене привид. І, зібравши свою силу воєдино, я зробила крок до їдальні, чим відразу привернула до себе увагу і студенти затихли.

   Цього разу я подивилася у бік, де сиділи всі п'ятнадцять принців. Чим викликала хвилю обурень жіночої частини студентів та здивування від хлопців. Я вклонилася на знак вітання і, отримавши ледь помітні кивки від них, попрямувала до столу, де раніше й сиділа.

   Моїй появі були раді не всі, а якщо бути точнішими, то привітала мене лише одна студентка і це була Тамі. Здається, те, що я зробила, вона не схвалювала, але не промовила жодного слова. Але все стало ще дивніше, коли переді мною з'явилася Сікора. І тільки-но вона зібралася знову щось вилити на мене, як за її спиною з'явився Монті. Схопив її за руку, не дозволяючи зробити те, що вона задумала.

   Знову почувся шепіт, який за мить відразу припинився, і всі повернулися в наш бік. Студентки, які не мали золота чи срібла, опустили очі у свої тарілки. Тільки я дозволила собі підняти очі й подивитися на хлопця, який, здається, й сам не розумів, що робить.

 - Відпусти мою руку, - тихо зажадала його дівчина і знову перевела погляд на мене, дивуючись моєму нахабству дивитися в їхній бік.

 - Досить, - так само ледь чутно промовив він. Відібрав тарілку з кашею та голосно поставив її на стіл. Та так, що вона розлетілася на всі боки, а всі сидячі підскочили на місці.

 - Що? Ти захищаєш цю немагічку, яку вигнали з жіночого гуртожитку? - Сікора була така здивована і спантеличена, що її голос перейшов на писк.