3

   Я пішла з їдальні і попрямувала на пошуки кабінету директора, щоб хоч якихось професорів знайти. За весь той час, що я тут перебуваю, не бачила жодної дорослої людини. Хоча де я була? Гуртожиток, їдальня та все. Але навіть після того, як я пройшлася кількома коридорами, так нікого і не зустріла. Як же дізнатися, де тут хоч щось перебуває, якщо зі мною ніхто не розмовляє?

   Але тільки-но я опустила руки і вже збиралася повертатися до їдальні, щоб простежити за тим, куди вони ходять для навчання. Як одна з дверей відчинилася у мене прямо перед носом, і я отримала нею по голові, знову опинившись на підлозі. З носа покапала кров, а я побачила перелякану жінку в білому фартуху та якомусь дивному капелюшку.

 - Ой, вибач, я тебе навіть не помітила, - пропищала вона, допомагаючи мені підвестися і простягаючи серветки.

 - А я вже думала, що тут немає жодної дорослої людини, - зраділа я, запихаючи їх у ніздрі.

   Жінка, якій на вигляд було трохи більше ніж за тридцять. З темно карими очима, кучерявим волоссям, пов'язаним у вільний хвіст, і худенька як берізка. Вона допомогла мені увійти до кабінету, і я одразу зрозуміла, що це академічна лікарня. Під вікнами стояло п'ять ліжок, що відгороджувалися білими шторками. Кілька шафок із якимись ліками, настоями, травами та якимись дивними фігурками. Мені запропонували прилягти та відпочити, та й кров не заважало б зупинити.

 - Як тебе звати? – поцікавились у мене.

 - Я Саша, сьогодні вранці опинилася у цьому дивному місці. Познайомилася з Сікорою та її подругою Таорін, і у результаті стала ізгоєм академії.

 - То це про тебе весь ранок розмовляють. Мені дуже шкода, що з тобою це сталося. До речі, мене звати Морана, і я лікар у цій академії.

 - Я намагалася знайти кабінет директора чи хоч когось із тутешніх професорів. Але оскільки зустрілася саме з вами, тоді, можливо, ви мені поясните, що тут відбувається і як я зможу повернутися додому?

 - А тобі нічого не розповіли? - здивувалася вона.

 - Розповіли, що якщо я сюди потрапила, то маю два виходи. Або стати сірою мишкою і помічницею, або спробувати завоювати увагу принца. Що в мене навряд чи вийде, через що потім на мене чекає справжнє пекло. І що навіть деякі студентки накладали на себе руки, не витримуючи знущань.

 - На жаль, це правда, - зітхнула Морана. – Претендентки, які вступлять у статус дівчини принца та оголосять про заручини, обирають собі у служниці кращих студенток або, як вони люблять говорити, сірих мишок. Дехто відпускає додому, дехто сам іде за своєю наставницею в пошуках кращого життя. А такі, як ти, на їхню думку, звичайно, заслуговують на перевиховання та приниження, щоб розуміли, де їхнє місце.

 - Але чому? – ніяк не розуміла я.

 - Ось дивись, тебе попереджали, що ти мусиш і не мусиш робити? – я кивнула. – І ти порушила тутешні правила та закони, отже, розуміла, що на тебе чекатиме. А те, що вони так роблять це нормально. І повір, ні директор, ні професори тобі не допоможуть, вони розводитимуть руками.

 - Але як же так? Дівчат доводять до самогубства, а вони нічого не роблять? – що ж то за академія така?

 - Сашо, тут навчаються п'ятнадцять найбагатших, найсильніших і страшенно привабливих юнаків. На серці кожного з них претендує багато дівчат, тож відбір наречених жорстокий. Ти повинна розуміти, що майбутня пара короля має бути твердою, справедливою і непохитною, а ще слухатися і підкорятися чоловікові. Володіти багатьма знаннями та допомагати у вирішенні проблем чи конфліктів. Тут відсіваються слабкі претендентки і домагаються бажаного лише сильні особи.

 - І що ж у ситуації, що склалася, робити мені?

 - Вибір у тебе не великий, або намагатись вижити, що в тебе навряд чи вийде. Або вжити якихось заходів.

 - Які, наприклад?

 - Ну, або знайти претендентку, якій ти присягнеш у вірності, і сподіватись, що потім тебе відпустять додому, що практично нереально. Тому що вигнаниць принижують усі, і неважливо, за що тебе вигнали. Ну, чи спокуси одного з принців.

 - ЩО? – я аж підскочила на місці. Але мене повернули назад на подушку, бо кров все ще не зупинилася.

 - Ти, звісно, можеш вижити й сама. Буде дуже складно, повір, але якщо ти зацікавиш хоч одного з принців, і тобі подарують срібний значок претендентки, від тебе багато хто відстане, побояться гніву хлопців. Тож задумайся над цим, вибір все одно за тобою.

 - Припустимо, я вирішу спокусити когось із принців, ну чи зацікавити, то що я маю зробити для цього?

 - Ну, - жінка посміхнулася моєму питанню. - Ти маєш визначитися з тим, кого саме ти спокушатимеш. І тільки тоді намагатися дізнатися про його інтереси, слабкості, переваги. Що він любить читати, їсти, як саме проводить час, і тільки тоді вирішувати, що треба робити.

 - Але як я можу змагатися з тими, хто має все, а в мене навіть щітки зубної немає для особистої гігієни?

 - При вступі кожної нової студентки, вручають коробочку з усім необхідним. Але якщо в тебе такої немає, тоді в мене тут завалялося кілька штук на такі випадки.

   Вона підійшла до однієї з шафок, і дістала пристойних таких розмірів коробку, а не коробочку. Але, судячи з її виразу обличчя, вона була не така важка, як могло здатися на перший погляд. Потім принесла її і поставила на тумбочку біля мене. Це була картонна коробка, без будь-яких написів чи поміток, навіть перев'язана не була нічим.

 - Що там усередині? - не утримавшись від інтересу, поцікавилася я.

 - Шампунь, бальзам, гель для душу, рушники, зубна паста і щітка, та й таке інше. А ще коли ти все звідти дістанеш, там буде папірець із заклинанням. Закриєш коробку, проговориш його, і в коробці з'явиться шкільне приладдя. Там не складно, розберешся.

 - Чому ви мені допомагаєте? - я, якось не вірячи в те, що відбувається, подивилася на неї.

 - Що ти маєш на увазі? – трохи здивувалася дівчина.

 - Від мене відвернулися всі студенти через звичайну випадковість. Мене зрадила така сама студентка, як я, за винагороду. Мене викинули із жіночого гуртожитку. І тепер я ніби проклята у цій академії. Але ви не знехтували мною і допомагає. Чому?