Розділ 36

Я прокинулася від яскравого світла, хоча спочатку навіть не зрозуміла, що саме так наполегливо заважає мені спати. Було тепло, м’яко, пахло чистою постіллю й Каелем — тим знайомим холодним запахом, який за останній час настільки міцно вплівся в моє життя, що я давно перестала помічати його окремо.

Та крізь заплющені повіки вперто пробивалося яскраве золото.

Я повільно відкрила очі й кілька секунд дивилася на теплу світлу пляму, що лежала на стелі, не розуміючи, звідки вона взялася. Пам’ять поверталася не одразу, зате коли повернулася, принесла все разом: Розлом, Першого, маму, величезні крила за спиною й справжнє сонце над Безкраєм.

Я різко сіла й майже одразу пошкодувала про це, бо кімната хитнулася, перед очима потемніло, а тіло недвозначно нагадало, що зовсім недавно пережило щось значно серйозніше за звичайне магічне виснаження.

— Ляж.

Голос пролунав праворуч, і я, все ще намагаючись змусити кімнату припинити обертатися, повернула голову.

Каель сидів у кріслі біля вікна, недбало відкинувшись на спинку й поклавши одну ногу на іншу. Замість звичного бездоганного костюма на ньому була проста темна сорочка з розстебнутими верхніми ґудзиками, на обличчі ще залишалися тонкі сліди майже загоєних порізів, а легкі тіні під очима видавали те, що він, схоже, дуже давно нормально не спав.

І судячи з виразу його обличчя, моє пробудження не зробило його добрішим.

— Доброго ранку, — обережно сказала я, вирішивши для початку перевірити, наскільки все погано.

— Ляж і вона стане добрішим. — Безапеляційно повторив він. 

— Я й першого разу чудово почула, не обов’язково одразу вмикати Верховного тирана.

— Тоді особливо дивно, що мені доводиться повторювати.

Я повільно опустилася назад на подушки, хоча цього разу підкорилася не стільки йому, скільки власному організму, який явно підтримував Каеля в цьому питанні.

— Добре, я лежу. Задоволений? Краще скажи скільки я спала?

— Чотири дні.

Я кілька секунд просто дивилася на нього, намагаючись зрозуміти, чи не жартує.

— Чотири?

— Три дні й сімнадцять годин ти взагалі не приходила до тями. Потім прокинулася на кілька хвилин, назвала мене безсердечним тираном, випила води й знову заснула.

Я мимоволі всміхнулася.

Каель підвівся й підійшов до ліжка. Я вже приготувалася вислухати лекцію про безвідповідальність, непослух і всі інші мої якості, які він так любив критикувати, але замість цього він сів поруч і провів пальцями по моїй шиї.

Лише тоді я зрозуміла, чого не вистачає. Мого чокера.

— А де він? — я машинально торкнулася голої шиї, де ще зовсім недавно майже постійно лежав важкий обсидіан.

— Розсипався, коли я витягував тебе з печатки. Від нього практично нічого не залишилося.

Я машинально торкнулася голої шиї, де ще зовсім недавно майже постійно лежав важкий обсидіан.

— Навіть трохи шкода. Я майже звикла до нього.

— Я зроблю тобі інший.

Я одразу повернула до нього голову.

— Оце вже точно не треба, Каелю. Один магічний нашийник у моєму житті — більш ніж достатньо.

— Без блокування магії, — великодушно уточнив він, наче цим автоматично вирішував усі можливі заперечення.

Я підозріло примружилася.

— І без можливості стежити за мною?

Каель витримав невелику паузу, після якої відповідь уже стала очевидною.

— Не вимагай від мене неможливого, пташко.

Я тихо засміялася й тільки тоді помітила, що сміх більше не віддається болем у грудях. Каель узяв мою руку, повільно провів пальцями по долоні, і мій погляд мимоволі опустився слідом за його рухом.

Усі п’ять пальців були на місці.

Я поворухнула ними, згадуючи, як вони буквально розсипалися золотими іскрами просто на моїх очах, і не втрималася від усмішки.

— Ти справді мене врятував, — тихо промовила я, цього разу вже без звичного бажання перевести все на жарт.

Каель підняв на мене погляд.

— Я попереджав, що не дозволю тобі згоріти і залишити мене. 

— Це звучить так, ніби ти особисто наказав смерті відійти й залишити мене у спокою.

— Приблизно так і було.

Я підняла на нього погляд і лише тепер дозволила собі уважно придивитися. Темрява в його очах залишалася такою самою — чорною, глибокою й небезпечною, без жодного натяку на те, що мій вогонь перетворив Каеля на когось іншого.

Я обережно потягнулася до нього власною магією, намагаючись відчути зв’язок так, як відчувала його над Розломом. Вогонь усередині відгукнувся слабким теплом, наче після довгої хвороби ледве мав сили підняти голову, зате темрява Каеля миттєво рушила назустріч.

І в ній досі жили тонкі червоні прожилки.