Розділ 30.3

— Залежить від того, яке саме питання тебе цікавить. Чому я втрутився, куди він вирушив чи скільки часу залишилося твоїй пташці?

Моя сила стиснулася навколо його горла й підняла над підлогою. Кайрос схопився за невидиму петлю, але навіть тепер примудрився криво всміхнутися.

— Ось за це я й не люблю закоханих. Ви втрачаєте здатність підтримувати розмову.

— Ще одне слово не по суті — і ти втратиш здатність говорити взагалі.

— Тоді опусти мене, бо пояснення буде довгим.

Я жбурнув його назад у крісло. Воно зі скреготом проїхало кілька метрів і зупинилося біля тріснутої стіни. Кайрос випростався, поправив комір і кинув на мене роздратований погляд.

— Перший не збирається відновлювати печатку, — сказав він. — Він хоче відкрити її повністю.

— Це я вже зрозумів і без тебе. 

— Ні, Каелю. Не зрозумів. Ти думаєш, що йому потрібна сила Айри, щоб зламати бар’єр із нашого боку. Але перша печатка має два замки. Один знаходиться тут, у Колосі. Другий — по той бік Розлому.

Я мовчав, змушуючи його продовжувати.

— Тіло її батька стало першим ключем, коли він добровільно впустив у себе демона. Але цього вистачило лише для того, щоб утримати прохід напівзакритим. Кров прямої спадкоємиці може торкнутися печатки з людського боку, тоді як демон у тілі батька відкриє її з іншого.

— Звідки ти це знаєш?

— Перший доручив мені перевірити південні контури після перших тріщин. Він вважав, що я побачу лише руйнування, але старі маги мали звичку залишати забагато креслень. Я знайшов схему ритуалу.

— І мовчав.

— Я не знав, чи зможе він знайти свою доньку.

— Вона йому не донька! 

Моя темрява знову піднялася. Кайрос помітив це й поспішив додати:

— Але саме ти привів її до палацу, одягнув на неї свою мітку й показав Першому. Не дивися на мене так, Другий. Цю помилку зробив ти, а не я.

Я опинився перед ним і схопив за горло вже власною рукою.

— Я не помилився, коли забрав її.

— Ой-ой, я і не суджу тебе.

Я стиснув пальці сильніше.

— Навіщо ти допоміг мені?

В очах Кайроса не було ні відданості, ні бажання спокутувати провину. Лише холодний розрахунок, через який він і досі залишався живим.

— Тому що мені подобається цей світ, — відповів він хрипко. — Він недосконалий, сірий і переповнений ідіотами, але в ньому є місце для мене. Якщо Перший відкриє Розлом, Тріади більше не буде. Не буде Другого й Третього. Залишиться лише він і те, що прийде за ним.

Я відпустив його. Кайрос важко вдихнув і потер шию.

— Не плутай це з героїзмом. У мене немає пориву рятувати людей.

— Я знаю. Ти просто боїшся втратити владу.

— І себе. Влада лише приємний додаток.

Принаймні він не брехав. Саме тому я міг використати його, не витрачаючи часу на безглузду довіру.

— Як дістатися епіцентру?

— Тим самим шляхом, яким вирушила дівчина, ти не встигнеш. Її вже везуть захищеним джаггером Першого, і він увійде до глибокої зони Безкраю раніше, ніж ми дістанемося міських воріт.

— Тоді навіщо ти досі стоїш тут?

Кайрос скривився.

— Бо польовий транспорт Третього не зберігається посеред зали.

Я рушив до дверей. Вони були заблоковані моєю ж силою, тому одного руху вистачило, щоб важкі стулки вирвало з кріплень і відкинуло в коридор. Карани, які чекали зовні, відсахнулися, побачивши зруйновану залу, але жоден не наважився поставити запитання.

— Підготувати мій джаггер, — наказав я першому, хто трапився під руку. — Повна бойова комплектація. Вирушаємо негайно.

— Другий, але південні ворота…

— Якщо вони зачинені, знесіть.

Карани побігли виконувати наказ. А Кайрос вийшов слідом і недбало обтрусив рукав від кам’яного пилу.

— Мій транспорт швидший.

— Тоді їдемо на твоєму.

Він підняв брову.

— Ти готовий добровільно сісти в мою машину? День справді сповнений чудес.

— Я сяду на самого демона, якщо це швидше довезе мене до Айри. Але якщо спробуєш змінити маршрут, я використаю тебе замість пального.

— Ось тепер я впізнаю Другого.

Ми швидко спускалися до нижніх рівнів палацу. Люди розступалися перед нами, притискаючись до стін, хоча ще не знали, що старий порядок уже почав руйнуватися разом із печаткою в залі.

Я знову потягнувся до мітки. Цього разу крізь стару порожнечу пробилося слабке тепло. Лише відбиток знайомого вогню, який все більше віддалявся від Сомбрії.

Вона жива. Це головне.  

Лють усередині мене змішалася з таким гострим страхом, що я на мить перестав відчувати власне тіло. Айра пішла добровільно. Усвідомлено переступила захист, який я залишив, і не покликала мене, хоча чокер мав попередити її.