Розділ 30.2

Його погляд загострився, але він не встиг нічого сказати. Бо раптом я відчув, що захисний контур навколо Айри раптом змінився. Перед виходом я власноруч посилив чокер і замкнув його на внутрішнє крило, вплівши свою силу в стіни, двері й простір навколо кімнати. Поки Айра залишалася всередині, контур був натягнутий, наче туга струна.

Тепер струна наче провисла. Я завмер лише на частку секунди, прислухаючись до власної темряви. Захист не був зламаний. Ніхто не прорвав двері, не напав на охорону й не пошкодив чокер. Просто в центрі контуру більше нікого не було.

Моя пташка залишила кімнату.

Я потягнувся до мітки, вкладаючи в поклик стільки сили, що звичайна людина впала б на коліна від самого відлуння.

«Айро».

Відповіді не було.

Я повільно перевів погляд на Першого, та він усміхнувся. Лише краєм губ, майже непомітно, але цього вистачило.

— Що ти зробив? — мій голос прозвучав спокійно.

Кайрос повернув голову до Першого, і його розслаблена поза нарешті змінилася. Він теж почув у моєму тоні те, що наближалося.

— Я? — Перший розвів руками. — Нічого. Можливо, твоя фаворитка втомилася від надмірної турботи.

— Де вона?

— Хіба ти не залишив її під надійним захистом?

Я підвівся.

Крісло за моєю спиною навіть не встигло впасти. Невидима сила розірвала його на шматки й одночасно вдарила в Першого, зминаючи простір навколо нього. Масивний стіл тріснув посередині, кам’яна підлога здригнулася, а всі двері з гуркотом заблокувалися, не дозволяючи нікому втрутитися.

Перший устиг виставити щит. Мій удар врізався в нього так сильно, що мармур під ногами Верховного пішов тріщинами, але сам він лише відступив на пів кроку. Темрява навколо нього піднялася чорною стіною.

— Ти щойно напав на Першого перед свідком, — промовив він, і його очі остаточно втратили людську подобу. — Навіть твоєї влади не вистачить, щоб уникнути наслідків.

— Якщо з її голови впаде хоча б одна руда волосина, нікому буде оголошувати мені вирок.

Я стиснув долоню, й тиск навколо нього посилився. Чорний щит прогнувся, а золото в моїй силі прорізало демонічну темряву тонкими вогняними тріщинами.

Перший різко поглянув на них. Вперше за весь час у його обличчі промайнуло справжнє здивування.

— Вона змінила тебе, — з подивом та заздрістю видихнув він. 

Підлога під моїми ногами раптом стала м’якою. Багряні лінії печатки спалахнули, й із тріщин у мармурі проступила чорна лава. Вона мала бути лише відбитком давнього ритуалу, застиглим слідом магії, але тепер ворушилася, наче жива, повільно піднімаючись уздовж моїх черевиків.

Я відкинув її хвилею сили, проте вона розпалася на десятки чорних ниток і рвонула до рук, ніг та горла. У кожній жила воля Першого, стара й важка, просочена самим Розломом.

Він намагався мене скувати в неї. Ох, як же це мене розлютило. 

Я розірвав перші пута, але на їхньому місці одразу з’явилися нові. Чорна лава обвивала руки, стискала ребра, намагалася відтягнути мою силу до печатки в підлозі. Перший стояв навпроти, вже не приховуючи демонічної сутності, й дивився так, ніби нарешті дочекався нагоди поставити мене на місце.

— Ти завжди був найсильнішим після мене, Каелю, — промовив він. — Саме тому твоя гордість стала такою нестерпною. Але ти живеш у світі, який існує лише завдяки моїй волі.

— Цей світ існує всупереч тобі.

Я вдарив знову, спрямувавши силу не в його щит, а в стелю над ним. Кам’яні плити зірвалися й полетіли вниз, змушуючи Першого відволіктися. Цієї миті вистачило, щоб звільнити праву руку й спрямувати в нього темряву, пронизану вогнем Айри.

Червоний спалах розірвав чорний захист.

Перший відлетів до стіни, врізавшись у неї спиною. Мармур розсипався, а на його щоці з’явилася тонка червона лінія. Це була кров.

Перший торкнувся її пальцями й довго дивився на темну краплю, наче не міг повірити, що його тіло ще здатне її втрачати.

Я збирався завершити удар, але чорні пута на ногах різко стиснулися й потягнули вниз. Печатка під нами розкрилася, перетворюючись на бездонний провал, із якого здіймався жар Розлому.

У ту ж мить Кайрос нарешті поворухнувся.

Та він не напав на Першого. Не став на мій бік і не спробував розірвати пута напряму. Натомість Третій підняв келих, який досі стояв біля його руки, й із усієї сили кинув його в багряну лінію на підлозі.

Скло розлетілося. Разом із ним тріснув один із трьох знаків Тріади. Печатка здригнулася, чорні пута ослабли, і я ривком вирвав ноги з їхньої хватки. Провал під нами почав закриватися, втрачаючи форму.

Перший повільно повернув голову до Кайроса.

— Ти зробив свій вибір. 

— Ні, — спокійно відповів Третій, підводячись. — Я лише не дозволив тобі зробити його за мене.

Темрява Першого рвонулася до нього, але Кайрос відхилився вбік, і удар пройшов поруч, зрізавши половину спинки крісла. Він навіть не намагався відповідати, бо чудово розумів різницю в силі.