Розділ 29.2

Я відчинила вікно лише на кілька пальців. До кімнати одразу прослизнуло холодне повітря Сомбрії, принісши запах каменю, далекого попелу й чогось гіркого, майже металевого. Мати не спробувала зайти. Лише нахилилася ближче до щілини, і тепер я справді бачила її очі.

Вони були налякані.

— Перший скликав Тріаду не через куполи, — сказала вона. — Точніше, не тільки через них.

Я відчула, як усередині все похололо.

— Продовжуй.

— Безкрай справді прокидається. Старі печатки слабшають, тріщини біля південних куполів — лише перші. Але це не випадковість і не залишкова активність Розлому, як він скаже Каелю.

— А що це?

Мати заплющила очі, ніби наступні слова різали їй язик.

— Це поклик.

Я мовчала. Коли вона знову подивилася на мене, у її погляді вже не було ні холодної величі фаворитки Першого, ні тієї зламаної покірності, яку я бачила вчора. Переді мною стояла моя мати. — Твій батько не просто намагався зупинити Ізлом, Айро. Він створив першу печатку, яка не дала світам злитися остаточно, коли чорна лава прорвала землю, а демони почали шукати тіла серед найсильніших магів. 

Я стиснула край рами так сильно, що дерево тихо хруснуло під пальцями.

— Ти казала, що він загинув.

— Я повторювала це собі, бо так було легше. — Її голос зламався, але вона продовжила: — Насправді він добровільно віддав своє тіло Першому.

Здавалося, з кімнати зникло повітря.

Я дивилася на неї й не могла змусити себе вдихнути. Добровільно? Це не вкладалося в голову. 

— Ні, — сказала я.

Мати болісно похитала головою.

— Так. Лише його кров могла витримати демона такого рівня. Його тіло мало стати живим замком для тієї частини Ізлому, яку маги не встигли закрити. Він сподівався втримати демона достатньо довго, щоб ми завершили печатку.

— Ми? — власний голос здався мені чужим.

Вона опустила погляд.

— Я була поруч із ним.

В її словах не було гордості. Лише провина, стара й задушлива, як попіл, що роками падав на наш світ.

— І що сталося?

Мати торкнулася чола, наче спогади досі завдавали їй болю.

— Ми не встигли. Печатка зупинила повне злиття, але залишилася незавершеною. Твій батько зник усередині Першого, а я переконала себе, що не остаточно.

Я гірко засміялася, хоча сміх одразу обірвався.

— Тому ти залишилася з ним?

— Я залишилася, бо вірила, що можу знайти спосіб витягнути твого батька назад.

— І знайшла?

Вона не відповіла.

У грудях піднялася така лють, що моє волосся, сховане за плечима, спалахнуло теплом, яскраво-руді пасма заворушилися, ніби живе полум’я шукало вихід. Я побачила, як мати дивиться на них, і її очі наповнюються таким болем, що я майже відступила.

— Ти так схожа на нього, — прошепотіла вона.

— Не смій.

Вона здригнулася.

— Айро…

— Не смій використовувати його проти мене так само, як дозволила Першому використовувати його проти тебе.

Цього разу вона зблідла по-справжньому.

Можливо, я мала зупинитися й пожаліти її. Переді мною стояла не могутня фаворитка Першого, а жінка, яка роками трималася за брехню, бо правда давно б її знищила. Але в мені було надто багато самотності, страху й ночей у чужих містах, коли я засинала з думкою, що наступного дня знайду або її слід, або власну смерть.

— Він знає, хто я? — запитала я.

Мати заплющила очі.

І знову це прокляте мовчання.

— Відповідай.

— Він давно підозрював. Але після вчорашнього спалаху остаточно зрозумів, що ти не просто успадкувала вогняну силу. Ти — спадкоємиця першої печатки. Єдина, хто може завершити її.

Я повільно розтиснула пальці на рамі.

— Або зламати.

Мати подивилася на мене так, ніби я щойно вимовила вирок.

— Так.

Десь за дверима почувся приглушений рух охорони. Я машинально озирнулася, але ніхто не заходив. Вони не знали, що я розмовляю з жінкою, яка прийшла не через двері. 

— Чого ти хочеш від мене? — запитала я.

Мати на мить притиснула долоню до скла так, ніби хотіла торкнутися мого обличчя, але не мала права.

— Піди зі мною добровільно.

Я навіть не одразу зрозуміла слова. Вони були такими абсурдними, що мозок відмовився складати їх у сенс.

— Що?

— Якщо Перший спробує забрати тебе силою, Каель почне війну. Не політичну й не ту, про яку потім красиво напишуть у хроніках. Він накриє Сомбрію своєю темрявою, а Перший ударить у відповідь через куполи. Загинуть люди, Айро. Дуже багато людей.