Розділ 28.1

Стук у двері пролунав саме тоді, коли я майже дозволила собі повірити, що принаймні кілька наступних годин належатимуть лише нам. Без Першого, без моєї божевільної матері й її страшних таємниць, які вчора увірвалися в моє життя, не залишивши від минулого нічого, крім уламків.

Каель не поспішав мене відпускати. Його долоня все ще лежала на моїй талії, а пальці ледь помітно стиснули тканину сорочки. Темрява, яка ще мить тому здавалася майже лінивою і насиченою моїм вогнем, миттєво заворушилася під його шкірою, збираючись у холодну, готову до удару силу.

— Не зараз, — промовив він, навіть не озирнувшись на двері.

Голос прозвучав неголосно, але в ньому вже з’явилася знайома владність, від якої колись у мене хололо всередині. Колись — тобто ще кілька тижнів тому, коли я вважала себе достатньо розумною, щоб тікати від Каеля Дарна, і достатньо наївною, щоб сподіватися, ніби це справді можливо.

За дверима запала коротка тиша. А потім пролунав бездоганно стриманий голос Істена:

— Господарю, прошу вибачення за зухвалість. Але посланець із Цитаделі відмовляється чекати. Це наказ, завірений особистою печаткою Тріади.

Під ребрами неприємно стислося. Каель завмер. Його погляд, ще секунду тому прикутий до мого полотна, миттєво потемнів. Здавалося, всі яскраві барви, які я щойно встигла йому подарувати, відступили кудись углиб, сховавшись за маскою безжального правителя.

У цю мить переді мною більше не було чоловіка, який ніжно заривався обличчям у моє волосся і торкався свіжої фарби. Залишився тільки Другий. Один із тих, чий гнів спалював міста, але хто все ще був змушений грати за правилами Коаліції.

— Чого вони хочуть? — льодяним тоном запитав Каель.

— Негайної присутності в Чорній залі. Повний збір, — рівно відповів дворецький. — Перший уже прибув.

Кількох слів Істена вистачило, щоб атмосфера в кімнаті розбилася на друзки. Тепло нікуди не зникло, запах фарб ще висів у повітрі, а рука Каеля все ще по-хазяйськи лежала на моїй талії. Але між нами вже виросла невидима стіна — там, за дверима, починалося щось значно гірше за чергові політичні ігри.

Я глянула на нього. Зовні він здавався абсолютно спокійним, але я вже вивчила його напам'ять: напружена щелепа, застиглий погляд, ледь помітна зморшка між бровами. Він уже прораховував ходи.

— Це через мене? — тихо запитала я.

— У цьому світі зараз майже все відбувається через тебе, пташко, — так само тихо відповів він, і від раптового холоду в його голосі по спині пробіг мороз. — Але цього разу вони не скажуть про це вголос.

Каель прибрав руку і попрямував до дверей. Я залишилася біля мольберта. Мої забруднені фарбою пальці дрібно тремтіли. І ні, це був не страх перед Першим, а чиста, пульсуюча лють. Мене знову заганяли в кут, де хтось інший мав вирішувати мою долю і торгуватися за мій вогонь. Сидіти тут і покірно чекати я не збиралася. А відпускати Каеля самого в цю зміїну яму — тим паче.

Він розчахнув двері. На порозі стояв Істен — бездоганно зібраний, але звична витримка більше не могла приховати його тривоги. У руках дворецький тримав чорний конверт.

— Посланець чекає внизу, господарю, — відрапортував він. — Вимагає підтвердження, що ви вирушаєте негайно.

Поки Каель забирав лист, погляд Істена на коротку мить метнувся до мене. Лише на мить, але цього вистачило: старий дворецький чудово розумів, наскільки небезпечний цей виклик для нас обох.

На темному воску чорніли три символи. Один — важкий і грубий, другий — різкий, мов удар леза, і третій — оманливо витончений. Печатка Тріади. Вона скидалася не на запрошення, а на невидимі пальці, що повільно змикалися на нашому горлі.

Каель зламав віск одним жорстким рухом. Швидко пробігся очима по рядках і... ледь помітно всміхнувся.

Від цієї усмішки мені стало моторошно. У ній не було ні тієї розслабленої ніжності, від якої в мене зрадницьки завмирало серце, ні звичного глузування, яким він любив доводити мене до сказу. Так усміхався хижак, який розпізнав пастку, подумки перекинув гральну дошку і вже обрав, кому першому зламає шию.

— Що там? — не витримала я.

— Безкрай, — кинув Каель, не відриваючи погляду від паперу. — На півдні пробито три куполи. Один із загонів джаггерів безслідно зник біля мертвої зони, а у двох містах чорний попіл уже проник за периметр.

Мої руки миттєво вкрилися сиротами.