Розділ 25.4

Він створив для неї ілюзію, за яку вона трималася мертвою хваткою, бо інакше їй довелося б визнати жахливу правду: щодня вона ділить ложе з демоном, який вбив її чоловіка. Вона не зрадниця. Вона — жертва найвитонченішого психологічного тортуру.

Але від цього усвідомлення стало тільки страшніше. Бо це означало, що її неможливо врятувати.

— А ти... — вона раптом випросталася, і її обличчя знову спотворилося гнівом, ніби вона поспішала захиститися від мого жалю. — Ти все зруйнувала. Ти прийшла прямо до нього в пащу, та ще й на повідку у Другого. Ти розтоптала мою жертву, Айро. Ти перекреслила все.

Усередині мене щось гучно і непоправно тріснуло. Наче обірвалася остання, найміцніша струна, що тримала мій розум у рівновазі.

Моє життя, моя віра, моя виснажлива боротьба і надія — усе це було марним. Мій батько, справжній герой Ізлому, став м’ясною оболонкою для верховного чудовиська. А жінка, яку я так відчайдушно шукала, віддала свою душу його вбивці.

Біль більше не поміщався в грудях. Він перетворився на чистий, первозданний вогонь.

Скло високого купола над нашими головами тривожно завібрувало. Екзотичні рослини навколо мене миттєво почорніли і розсипалися на попіл, не витримавши теплового удару, який невидимою, нищівною хвилею розійшовся від мого тіла. Повітря розпеклося так, що дихати стало фізично боляче. Мармур під моїми ногами почав тріскатися, випускаючи з глибоких розломів сліпуче, золотаво-біле світіння — ту саму стародавню магію світла, що колись намагалася зупинити злам світів.

Моя мати інстинктивно відступила на крок. У її очах промайнув справжній жах — можливо, лише зараз вона по-справжньому впізнала в мені цей вогонь.

— Зупинись, — різко скомандувала вона, але її голос потонув у наростаючому, низькому гулі моєї сили. — Ти привернеш їхню увагу!

Але я вже не могла зупинитися. Температура в оранжереї зростала експоненціально. Вогонь не виривався назовні звичайними язиками полум'я — він концентрувався всередині мене, розплавляючи мою свідомість, спалюючи відчай і залишаючи лише пульсуючу лють. Сльози випаровувалися на моїх щоках ще до того, як встигали впасти. Важкий обсидіановий чокер Каеля на шиї розжарився, жорстоко обпікаючи шкіру, але я навіть не помічала цього. Агонія моєї душі була незрівнянно сильнішою за будь-який фізичний біль.

За спиною раптом пролунав важкий, гучний скрегіт металу. Двері зали переговорів почали відчинятися.

Мати відреагувала миттєво. За долю секунди вона змахнула тінь страху з обличчя, розправила плечі і знову стала тією самою недосяжною, бездоганною фавориткою Першого.

А я залишилася стояти посеред мертвої, спопелілої оранжереї.

Я повільно підняла палаючі очі і побачила, як у дверях з'являється Каель. Його погляд миттєво знайшов мене. Він завмер на порозі, ніби наштовхнувся на невидиму стіну. Його внутрішній демон відчув мій зрив ще до того, як сам Другий осмислив побачене: потріскана підлога, мертві квіти і дівчина, що буквально перетворювалася на живу зірку в центрі кімнати. У його чорних, холодних очах промайнуло щось дуже схоже на абсолютний шок.

І в цю секунду, дивлячись на затьмареного, чию мітку я носила, я чітко усвідомила страшну правду. У мене більше не було сім'ї. Не залишилося минулого і не було майбутнього. У цьому мертвому, отруєному світі мені більше не було за кого боротися і за що триматися.

Тільки за цей спопеляючий вогонь.