Розділ 25.3

— Від крові не втечеш, Айро, — промовила вона низьким, рівним голосом, і кожен звук бив мене прямо в серце. — Чому, ти думаєш, у тобі стільки вогню? Чому порожнеча так реагує на тебе? Ти думаєш, це просто випадкова мутація? Подарунок Прародительки?

Вона зробила крок ближче. У її очах з’явилася якась моторошна, похмура тінь — суміш сліпого, хворого обожнювання та відчаю.

— Це спадщина, — прошепотіла вона. — Спадщина наймогутнішого мага, який колись стояв біля епіцентру зламу. Того, хто віддав усього себе, щоб зупинити розпечену лаву з іншого світу. Всі думають, що коли лава накрила їхні тіла, маги загинули. Що демони, які прокинулися в їхніх оболонках і стали затьмареними — це просто паразити, які стерли душі справжніх героїв.

Вона хитала головою, її голос тремтів від сліз, яких вона не проливала, але які топили її зсередини.

— Але це не так, Айро. Я відчуваю це. Я бачу це в його очах. Він досі там, усередині цього тіла. Перший не просто монстр, який захопив світ. Чоловік, чиє обличчя він носить. Чоловік, чиєю магією він підкорив собі інших демонів…

Вона зробила судомний вдих, дивлячись на мене так, ніби намагалася знайти в моїх рисах його відображення.

— Він — твій батько.

Світ навколо мене зупинився.

Звуки крапель, шерех листя, кроки вартових у коридорі — усе це зникло, стерте одним єдиним реченням. Повітря в легенях раптом стало скляним, розриваючи груди зсередини.

— Ти... ти збожеволіла, — мій голос прозвучав жалюгідно, як хрип пораненої тварини. Я позадкувала від неї, наче вона була заразною. — Ти казала, що мій батько загинув під час Ізлому! Демон просто вкрав його тіло! Це не він!

— Я так вважала, але зараз впевнена, він не зовсім втрачений! — різко, майже фанатично обірвала вона мене. — Та Перший шукає Абсолютне Джерело магії, щоб закінчити те, що почалося. У тобі палає цей вогонь. Я роками переховувала тебе, прала наші сліди, жила в злиднях, тільки б демони не відчули цієї магії. Бо якби Тріада дізналася, хто ти така — вони б розірвали тебе на шматки, щоб заволодіти цією силою.

— А потім ти просто пішла, — прошепотіла я, відчуваючи, як по щоках течуть сльози, які вона сама собі заборонила. — Ти пішла і залишила мене.

— Коли карани вийшли на мій слід і зловили мене, — її тон став жорсткішим, майже металевим, — він зрозумів, хто я. Він знав, що в мене є донька зі спогадів твого батька. Він би почав перевертати міста в твоєму пошуку, але я запевнила його, що ти давно померла десь у пустках, що твій вогонь згас. І тоді я уклала з ним угоду. Я віддала йому себе. Я добровільно стала його фавориткою, його тінню. Я вдавала, що мені абсолютно байдуже на тебе, щоб він припинив пошуки.

Вона зробила паузу, і вперше в її голосі промайнула ледь помітна, гірка нота.

— Але з часом я зрозуміла... мій чоловік усе ще там. Під товщею темряви Безкраю. І я маю допомогти йому повернути контроль. 

— Мамо, ти чуєш себе? — прошепотіла я, хитаючи головою. — Це демон. Він використовує обличчя тата, щоб контролювати тебе! Він живиться твоїм болем! 

— Ні! — її голос зірвався на відчайдушний шепіт, сповнений сліпої, руйнівної надії. 

Мої легені стиснуло так сильно, що я ледь не задихнулася.

Моя сильна, розумна мати, яка вчила мене виживати і нікому не довіряти... Вона була повністю, безнадійно зламана. Перший не просто тримав її в полоні — він жорстоко зґвалтував її розум.