Розділ 22.2

Він навіть не поворухнувся. Жоден м'яз на його обличчі не сіпнувся від мого розпачу. Натомість Каель зробив повільний, хижий крок уперед, змушуючи мене ще сильніше втиснутися спиною в узголів'я ліжка. Його руки лягли на матрац по обидва боки від моїх ніг, замикаючи мене в надійну клітку зі свого тіла.

— Саме тому ти й поїдеш, Айло, — його голос звучав рівно, але від цього сталевого спокою по спині побіг мороз. — Ти не здобудеш контроль над силою в цій спальні. Та навіть тренерування тебе так не загартують, як місце, де немає іншого вибору, окрім як вижити. Це найкращий спосіб навчитися. До того ж, тобі нічого боятися. Ти забула? Я буду поруч. Жодна тінь не посміє навіть подивитися в бік того, що належить мені.

Він схилив голову набік, і в його абсолютно чорних очах спалахнув моторошний, майже грайливий блиск. Блиск хижака, який знайшов нову забавку.

— А щодо того жаху... — Каель зневажливо хмикнув, і його губи викривила крижана усмішка. — Думаєш, мені є хоч якесь діло до того, чи поглине Безкрай сусіднє місто? Затьмарених це не затронить, бо ти ж бачила, що тварі Безкраю нас бояться. А от ті тисячі звичайних людей, які зараз ховаються в своїх бетонних коробках і моляться Безликому... це вже інше питання. Вони перетворяться на попіл за лічені хвилини.

Він нахилився ще ближче, обпалюючи моє обличчя своїм морозним диханням. Кожне його слово було ідеально вивіреною отрутою, що крапля за краплею вливалася в мою свідомість. Він препарував мою людяність із хірургічною точністю.

— Для мене зачистка Безкраю — це не священний обов'язок правителя, пташко. Це просто розвага. Непоганий спосіб розім'яти м'язи та нагодувати демона свіжою смертю. Я можу віддати наказ своїм військам відступити просто зараз. Нехай Безкрай візьме свою данину. Мені абсолютно байдуже. Але чи буде байдуже тобі?

Він вдарив у найслабше місце. Маніпуляція була настільки відвертою і жорстокою, що мені перехопило подих. Він чудово знав, що я росла серед таких самих безправних людей у Мериделі. Знав, що я не зможу жити з думкою, що через мій страх перед власною магією загинуть невинні.

— То що, — прошепотів Каель, повільно проводячи тильним боком крижаної долоні по моїй щоці. — Ти залишишся тут ховатися під ковдрою, поки діти в сусідньому місті вдихатимуть отруту Безкраю, чи одягнеш цей костюм і поїдеш зі мною розважатися?

Я з ненавистю дивилася в ці дві бездонні чорні прірви, що заміняли йому очі. Моє дихання було уривчастим, а нігті до болю вп'ялися в долоні. Він загнав мене в кут. Абсолютно безжально і холоднокровно використав те єдине, що ще робило мене людиною — мою совість.

— Ти... просто чудовисько, — прошепотіла я, і мій голос затремтів від безсилої люті.

Каель анітрохи не образився. Навпаки, куточок його губ сіпнувся у вдоволеній усмішці, ніби я щойно зробила йому найкращий комплімент.

— Я — Другий з Правлячої Коаліції, Айло. Монстр, який тримає цей світ від остаточного розпаду, — він плавно випростався, звільняючи мене з пастки своїх рук. Повітря між нами одразу стало крижаним. — Радий, що ми порозумілися. Я чекаю за дверима. У тебе дві хвилини.

Він розвернувся і вийшов, не сумніваючись ні на секунду, що я підкорюся.

Щойно двері зачинилися, я зіскочила з ліжка. Паніка відступила на задній план, поступившись місцем холодній необхідності діяти. Я швидко натягнула одяг, який він приніс. Груба, цупка тканина неприємно терла шкіру, звиклу до м'якого шовку та розтягнутих домашніх светрів. Тактичні штани сиділи надто щільно, а високі черевики здавалися незграбними й важкими, але я чудово розуміла — там, куди ми їдемо, інший одяг просто розплавиться або порветься в перші ж хвилини.

Підійшовши до дзеркала, я швидко зібрала волосся. Пальці самі потягнулися до нового чокера. Він був масивнішим за попередній, викуваний із темного, холодного металу з великим обсидіаном посередині. Клац. Замок застібнувся на горлі. Вогонь у венах невдоволено сіпнувся і стих, жорстко задавлений цим новим бар'єром.

Я вийшла в коридор.