Розділ 18.3

Я лише кивнула, не в силах говорити.

— Кайрос — це півбіди. Він просто цікавий, — почав Каель, і його голос став тихим, майже загрозливим. — Але завтра ти побачиш Першого.

Він зробив паузу, даючи мені усвідомити важливість цього моменту.

— Якщо Перший зацікавиться тобою... якщо він відчує в тобі те, що відчув я, — він не зупиниться. Його не цікавить політика, його не буде цікавити навіть те, що ти моя фаворитка.

— Але в нього є фаворитка... — прошепотіла я пересохлими губами. — Усі про неї говорять...

— Є, — різко обірвав Каель. — Особлива. Але це не врятує тебе. Якщо він запідозрить джерело твоєї сили, він захоче його випити. Я лише насолоджуюся десертом, Айро. Я беру трохи, я тримаю себе в контролі.

Він наблизив своє обличчя до мого так близько, що я бачила своє перелякане відображення в його чорних зіницях.

— Перший не знає контролю. Він розбере тебе на частини. Він витягне з тебе весь вогонь до останньої краплі, розірве твою душу, аби знайти, звідки береться ця магія. І тоді від тебе не залишиться навіть попелу. Тому завтра ти будеш порожньою. Ти будеш ніким. Ти зрозуміла мене?

Світ перед очима хитнувся. Щойно Каель прибрав ментальний тиск, мої ноги перетворилися на вату. Я спробувала встояти, вхопитися за реальність, але тіло зрадило мене. Коліна підігнулися, і я почала падати, відчуваючи, як по підборіддю тече щось гаряче й липке.

Удару об підлогу не сталося. Сильні руки підхопили мене за мить до падіння, не дозволивши торкнутися килима.

— Досить, — різко промовив Каель. У його голосі більше не було сталі, лише дивна суміш роздратування і чогось схожого на турботу, хоча я знала, що це слово до нього не пасує.

Він легко підняв мене і посадив у крісло, ніби я важила не більше за ляльку. Я відкинула голову назад, важко дихаючи. Стеля пливла перед очима, а в носі стояв металевий присмак. Я провела рукою по обличчю й побачила на пальцях яскраву кров.

Каель дістав хустку і, нахилившись, почав витирати мені обличчя. Його рухи були несподівано обережними, але погляд залишався холодним і зосередженим.

Мене це зачепило. Ця його влада наді мною, це вміння ламати й лагодити мене за власним бажанням. Я хотіла вколоти його, хотіла побачити хоч якусь реакцію, окрім цієї крижаної впевненості.

— Ти сьогодні особливо жорстокий, — прохрипіла я, намагаючись додати голосу зверхності, хоча виходило слабко. Я подивилася йому просто в очі, шукаючи там відповідь. — Це через ревнощі? Кайрос тебе так розізлив?

Рука Каеля завмерла біля моєї губи. Він повільно опустив хустку, і його губи викривилися в усмішці — не добрій, не веселій, а поблажливій, як дорослий усміхається наївній дитині.

— Ревнощі... — він прокотив це слово язиком, наче куштував щось огидне на смак. — Не обманюй себе, Айро. Ревнощі — це людська слабкість. Це страх, що тебе розлюблять, що знайдуть когось кращого.

Він нахилився ще ближче, спираючись руками на підлокітники крісла, замикаючи мене в пастку свого тіла. Темрява в його очах згустилася, ставши майже відчутною.

— Ми, затьмарені, не відчуваємо емоцій. У нас немає серця, яке може розбитися, чи любові, яку можна втратити. Тому викинь ці дурниці з голови.

— Тоді що це? — випалила я, відчуваючи, як тремтіння знову пробігає тілом. — Чому ти так скаженієш, коли хтось наближається до мене?

— Одержимість, — тихо, майже інтимно промовив він. — Це єдине, що замінює нам ваші почуття. Якщо демону щось подобається... він зациклюється на цьому.

Він провів великим пальцем по моїй нижній губі, стираючи залишки крові, і цей жест був власницьким до мурашок.

— Ти — не кохана жінка, Айро. Ти — мій скарб. Моя знахідка. Моя власність. А ми не ділимося своєю власністю. Сама думка про те, що хтось інший торкнеться моєї речі, зазіхне на мою територію, викликає в мене лише одне бажання — знищити загрозу. Жорстоко. Остаточно. Випалити все навколо, аби ніхто більше не смів навіть подивитися в твій бік.

Його слова мали б звучати огидно. Я мала б відчути себе приниженою тим, що мене порівняли з річчю. Але замість цього дивний холодний спокій розлився в грудях.

Я дивилася на чудовисько перед собою і розуміла жахливу істину. Він не захищатиме мене через кохання чи жалість — речі, які можуть зникнути. Він захищатиме мене, бо я належу йому. Його егоїзм, його жага володіння були найнадійнішим щитом у цьому світі.

Це лякало до тремтіння в колінах. Але водночас це давало дивне, спотворене відчуття безпеки. Я була в клітці з хижаком, але цей хижак стояв між мною і ще більшим жахом, що чекав за дверима.

— Отже, я просто дорога іграшка, яку ти не хочеш віддавати сусідові? — тихо запитала я, вже знаючи відповідь.

— Ти найцінніше, що я знаходив за останні роки, — серйозно відповів Каель, випростуючись. — А тепер відпочивай. Завтра ти маєш сяяти так, щоб засліпити всіх, але не обпекти нікого. Окрім мене.