Розділ 18.1

Двері зачинилися, але відлуння його голосу все ще вібрувало в повітрі, наче удар батога. Я залишилася одна в тиші, яка здавалася важкою і липкою після візиту Кайроса. Його погляд... Цей холодний, слизький дотик до моєї свідомості все ще відчувався на шкірі, ніби бруд, який неможливо змити водою.

Я подивилася на своє відображення в дзеркалі. Шовковий халат, який накинув на мене Каель, сповз з плеча, оголюючи червоне мереживо корсета. Те, що мало б виглядати спокусливо, зараз здавалося мені тавром. Я виглядала як річ. Як красива обгортка для чужого подарунка.

Злість — гаряча, темна, ядуча — піднялася з глибини душі. Вона витіснила страх, випалила сором.

— Спалити, — прошепотіла я, повторюючи слова Каеля. — Із задоволенням.

Я скинула халат на підлогу, не дбаючи про те, скільки він коштує. Пальці тремтіли, коли я рвонула зав’язки корсета. Тканина затріщала, але мені було байдуже. Я стягувала із себе це червоне павутиння з такою люттю, ніби здирала другу шкіру. Панчохи, підв’язки, мереживо — усе полетіло в купу до моїх ніг.

Залишившись абсолютно оголеною, я відчула дивне полегшення. Холод кімнати торкнувся тіла, але всередині мене розгорялася пожежа.

Я схопила оберемок червоної білизни й підійшла до каміна. Вогонь там горів рівно і спокійно, поїдаючи сухі поліна. Але мені цього було мало.

— Гори, — видихнула я, жбурляючи мереживо просто в язики полум’я.

Тканина мала б просто спалахнути й почорніти, як будь-яка матерія. Але сталося щось інше. Щойно річ торкнулася вогню, мої емоції — мій гнів, моя образа, моє невисловлене «ні» — ніби перелилися в полум’я.

Вогонь у каміні здригнувся. Він не просто охопив білизну. Він заревів, різко змінюючи колір із звичного помаранчевого на сліпучо-білий із золотими прожилками. Це було не полум’я руйнування, а полум’я абсолютного знищення. Воно «з’їло» тканину за частку секунди, не залишивши навіть диму, лише купку сріблястого попелу.

Жар від каміна став таким сильним, що мені довелося відступити. Але цей жар не обпікав мене. Він здавався... рідним. Наче він вітав мене. Іскри вилетіли з каміна, танцюючи в повітрі, ніби живі істоти, що раділи звільненню.

Я заворожено дивилася на цей танець, не помічаючи, як на кінчиках моїх пальців теж почали проступати золотаві відблиски.

Двері за моєю спиною відчинилися. Не грюкнули, як минулого разу, а відчинилися тихо, загрозливо.

Я різко обернулася, забувши прикритися, все ще важко дихаючи після сплеску магії. На порозі стояв Каель.

Він завмер, і час у кімнаті ніби розтягнувся, став в’язким, як патока. Його погляд вп’явся в мене, і я фізично відчула цей дотик — важкий, гарячий, власницький. Він ковзнув по моїх оголених плечах, по грудях, спустився нижче, до стегон, і знову повернувся до обличчя.

Цього разу він не приховував своєї сутності. Я побачила, як темрява затоплює його очі, витісняючи людське, поки вони не стали суцільною чорною безоднею. Зараз між нами не було перешкод. Лише я — оголена, освітлена відблисками свого дивного вогню, і він — голодний демон, який знайшов те, що шукав.

У його погляді не було сорому чи зніяковілості. Там було чисте, нерозбавлене задоволення. Ніби він нарешті побачив картину без зайвої обгортки.

— Так значно краще, ніж у тому червоному дранті, — його голос пролунав низько, хрипко, змушуючи вібрувати щось глибоко в мені. — Твій вогонь і твоя шкіра... це видовище варте того, щоб повернутися.

Сенс його слів дійшов до мене із запізненням. Спалах усвідомлення вдарив, мов ляпас. Я стояла перед ним абсолютно гола, дозволяючи пожирати себе поглядом, і, що найжахливіше, моє тіло реагувало на цю темряву — шкіра вкрилася сиротами, а серце забилося десь у горлі.

— Ти!.. — скрикнула я, коли сором нарешті переміг заціпеніння.