Розділ 16.3

Істен невдоволено оглянув залишки обгорілого дивана й кинув із неприхованим роздратуванням:

— Поговорю з господарем, щоб тренування проходили в іншому місці, подалі від цінних речей.

Його в’їдливе зауваження вивело мене зі ступору. Невдоволення спалахнуло в мені, і я різко відповіла:

— Все одно знайду, що зіпсувати, навіть там. Тим паче, завжди залишається варіант із цілим будинком.

Дворецький скривився, почувши мою зухвалу заяву, але замість того, щоб продовжувати сперечатися, холодно додав:

— На сьогодні тобі час закінчувати. Модистка вже чекає, щоб зняти мірки для нового гардероба.

Я здивовано підняла брови.

— Гардероб? Навіщо це потрібно?

Чоловік подивився на мене зверхньо, ніби пояснював щось очевидне:

— Фаворитці вищого затьмареного не личить ходити в чому попало. Твій зовнішній вигляд має відповідати твоєму статусу.

Ці слова змусили мене почуватися, наче на вітрині, об’єктом для демонстрації. Я стиснула губи, усвідомлюючи, що опиратися цьому немає сенсу, і неохоче кивнула на знак згоди.

Тоді я ще не здогадувалася, у що це виллється.

Процес зняття мірок виявився довгим і виснажливим, розтягнувшись майже до самого вечора. Модистка, жінка у віці з владним виглядом і сталевим поглядом, виявила безжальну наполегливість.

Окрім зняття мірок, вона привезла із собою цілий арсенал одягу — від вечірніх суконь до повсякденного вбрання, кожне з яких вражало своєю вишуканістю та жіночністю. Шовкові тканини, мереживо, корсети, неймовірні аксесуари — усе це було для мене чимось чужим.

Деякі сукні були настільки складними, що я навіть не розуміла, як їх одягати, і модистці доводилося скеровувати мої рухи, що лише додавало роздратування.

Кілька разів я кидала жалібні погляди на мольберт, що стояв у кутку, розуміючи, що сьогодні навряд чи зможу провести по ньому пензлем. Навіть обідати мені довелося на ходу, просто між приміряннями, поки модистка кріпила чергові шпильки на спинці сукні.

На щастя, після того як Істен передав мене в руки владної модистки, він безслідно зник, не показуючись більше на очі. Можливо, він вирішив, що його присутність лише посилить моє роздратування, і волів не ризикувати. Адже він єдиний, на кого я б не посоромилася його вихлюпнути.

Остання примірка білизни виявилася найнесподіванішою. Я намагалася від неї відхреститися, але жінка була впертою. Зрештою мені вручили комплект ажурної білизни з панчохами, підв’язками та корсетом-бюстьє насиченого червоного кольору, який неймовірно пасував до мого рудого волосся. Коли я безвольно натягнула це на себе, то почувалася чи не лялькою, яку вбирають задля чиєїсь втіхи.

Стрічки на панчохах впивалися в шкіру, а корсет змушував дихати неглибоко, зате виглядати — бездоганно.

Дідька лисого Каель коли-небудь побачить мене в цьому!

Пообіцяла я собі, дивлячись у підкочене дзеркало.

Та саме цієї миті двері до вітальні розчахнулися. Я завмерла, і моє відображення в дзеркалі застигло разом зі мною. Каель повернувся додому. Його силует заповнив дверний проріз, а глибокий голос пролунав у кімнаті:

— Сподіваюся, ви закінчили...

Він завмер, побачивши мене. І цієї миті я збагнула жахливу річ.

Каель був не сам. За його спиною виднівся інший чоловік.