Розділ 15.4

Каель Дарн важко зітхнув.

— Щоб щось здобути, треба щось втратити. Твій вогонь тепер під моїм контролем, інакше він міг би досягти такої сили, що спалив би й тебе. Я відчував це. Бачив.

— Ланцюг... коли ти наносив мітку, я відчула, що мій вогонь отримав додатковий ланцюг у вигляді твоїх знаків.

Затьмарений кивнув.

— І як моя фаворитка ти можеш відвідати будь-яке місце в Сомбрії. Особливо прийоми за участі найсильніших затьмарених. За тиждень якраз відбудеться один із них.

Моє серце пропустило удар.

— Там не буде інших верховних, тільки я. Його влаштовує Рекартон ор-Кон. Славний затьмарений, належить до третьої лінійки тріад і володіє навіюванням. Єдине, чого не роздобули мої люди, — це те, у який саме спосіб він насилає це навіювання.

— Ось до чого все це навчання! — здогадалася я. — Через перший прийом.

— Це буде твоє випробування перед зустріччю з учасниками моєї тріади.

Його тріада була Верховною.

— Щодня я займатимуся з тобою.

— Етикетом?

— Ним, а також тим, як опиратися здібностям затьмареного. Це не лише ментальний бар’єр, який треба навчитися ставити, а й вміння використовувати заборони собі на користь.

Я замислилася, а потім повторила:

— Мовчати, підкорятися тобі й не дивитися в очі.

Каель кивнув.

— Мовчати, щоб продемонструвати свою покірність. Слухати, але не висловлювати власної думки.

Шовінізм, але такими були затьмарені.

— Гаразд, я триматиму язика за зубами.

— А також мовчати, щоб твій голос не почули ті, хто може його скопіювати, — додав Каель. — Тільки коли я звернуся до тебе напряму, ти можеш відповісти.

Від цієї нової інформації я ледь не задихнулася. Затьмарені — неймовірно небезпечні істоти, і я дедалі краще розуміла чому.

— Гаразд. А підкорятися?

— Це знак поваги до мене, як доказ того, що мітка поставлена добровільно.

— А очі...

Хоча я й так здогадувалася.

— Наша сила, — його очі заволікла темрява, — проявляється через погляд. Вони намагатимуться вплинути на тебе.

Я щойно отримала підтвердження того, що збиралася увійти в лігво хижаків. Від одного з цих хижаків, який уже впіймав мене.

— Четверте правило.

— Є ще й четверте? — роздратовано буркнула я.

— Не дозволяти торкатися себе.

— Я там перебуватиму як предмет інтер’єру? — уточнила про всяк випадок.

— Для всіх інших — так, для мене — як моя фаворитка. Але для цього тобі треба навчитися закриватися від впливу інших.

Каель знову відкинувся на спинку крісла, його очі все ще були затягнуті темрявою.

— Я чудово вміла це робити до цієї дурної мітки.

— Ти не вміла. Ти піддавалася емоціям і вичерпувала свою магію, яка є нестабільною та небезпечною. Це не вміння, а емоційна реакція на викид адреналіну в кров.

Його слова пролунали як вирок. Моє життя раптово перетворилося на ланцюжок випробувань і перевірок, у яких будь-який хибний крок міг коштувати мені надто дорого.

— Тому я й навчатиму тебе весь цей тиждень, — продовжив він, наче читаючи мої думки. — Тобі треба навчитися зводити щити. Тільки так ти зможеш вижити серед нас.

— Щити? — перепитала я, відчуваючи, як усередині зростає страх. — Як їх зводити?

— Ментальні бар’єри, — пояснив Каель. — Ти мусиш навчитися блокувати будь-які спроби впливу на твою свідомість, коли мене немає поруч, аби врятувати тебе від цього.

Він підвівся й підійшов до мене. Його постать здавалася темнішою на тлі тьмяного світла в кімнаті. Я мимоволі відступила на крок, відчуваючи його владну ауру.

— Для початку, — його голос став м’якшим, але не менш суворим, — тобі треба навчитися контролювати свої емоції. Страх, гнів, радість — усе це може стати зброєю проти тебе. Ти мусиш навчитися приховувати їх і не дозволяти нікому проникнути у твою свідомість. Інакше ворог дістанеться до твоїх ланцюгів і потягне на себе твій вогонь.

— Як ти? — пирхнула я з презирством.

Від його наступу в мене інстинктивно виникало бажання захищатися й бити у відповідь.

— Скоро я стану звичним для твого вогню. Він перестане кусатися, а буде сам горнутися й зігрівати мене. Це теж одна з особливостей мітки. Ми не витягуємо силу фаворитки силоміць. Вона сама йде до нас.

Я ковтнула слину. Не мала ані найменшого бажання, щоб мій вогонь ішов до нього, але чомусь відчувала, що це неминуче.

— Ми достатньо наговорилися. Час переходити до практики, моя пташко. Годі ховатися, підійди до мене.

І хто б знав, чого мені вартувало пересилити себе й рушити до затьмареного.