Розділ 15.3

Каель засміявся, і його сміх пролунав, мов дзвін, але з відтінком чогось зловісного. Ця темна аура оточувала всіх затьмарених, але в другого з Верховної Тріади вона була особливо важкою.

— Кмітлива пташка, — сказав він. — Але, звісно, це не все. Сувої та книги — це розширений варіант історії про нашу появу для твого загального розвитку. Не думаю, що ти багато встигла вивчити в дитинстві.

Моє тіло задерев’яніло, бо він мав рацію, і це зачепило мене.

— Я ходила до школи.

— Дай вгадаю: школу для бідних?

Я змогла лише кивнути, реагуючи на цей поблажливий тон.

— У мене є сумніви щодо того, наскільки якісно там викладають. Особливо щодо виникнення нашого світу.

— Теперішнього світу. До вашої появи він був іншим! — різко кинула я.

— Наша поява стала порятунком для вашого світу. Вона зупинила те, чого не змогли зробити ваші маги.

— Ви вбили їх, зайнявши їхні тіла! — знову звинуватила я.

— Як для тієї, хто був дитиною на той момент, ти надто упереджена. З цього випливає лише одне: тебе так виховали.

Я вперто підібгала губи, не бажаючи коментувати його висновки.

— Скоріше та, кого ти так відчайдушно шукаєш…

— Гаразд, я прочитаю ці сувої, — швидко промовила я, прагнучи змінити тему.

Каель гмикнув.

— Дізнаєшся багато цікавого.

Скрегіт моїх зубів був надто гучним, щоб сплутати його з чимось іншим. Як же мене бісив цей затьмарений!

— Повернімося до наших занять.

— Я мушу мовчати, підкорятися тобі й не дивитися в очі. Це я вже вивчила. Що ще?

— Це не гра, Айро, — раптом з неймовірною серйозністю промовив Каель. — Ти забула, що ми, затьмарені, володіємо своїми особливими здібностями.

— Я пам’ятаю силу примусу у твоєму голосі, — продемонструвала я, що не повна дурепа й не наївна дівчинка. Усі ці роки я виживала, поневірялася з міста до міста. Я не така безпорадна, як тобі здається. — Нагадаю, що на мене вона не діяла.

— Підійди до мене й поцілуй! — Його голос, наче зітканий із кількох шарів сили, пройшовся по моєму тілу.

Я відчула, як мене почало сковувати від примусу, як у пори проникало бажання підкоритися, зробити те, що він вимагає.

Я труснула головою, намагаючись скинути ману, але зараз це здавалося важчим, ніж раніше. Кістки викручувало від потреби піти до нього й зробити те, що він хоче. Каель спокійно стояв на місці в очікуванні, впевнений у тому, що цього разу все спрацює. Мій стогін був сповнений болю та відчаю. Внутрішній стрижень, який живила моя вогняна сила, раптом прогнувся.

Крок. Другий. Я справді пішла до нього.

Зупинилася лише тоді, коли між нами лишилося кілька сантиметрів. Руки лягли на лацкани чорного сюртука. Я потягнулася до його обличчя, доки мої пересохлі губи не торкнулися його губ. Тільки коли я це зробила, сила його голосу відпустила мене, і я відсахнулася від затьмареного, наче від прокаженого. Та так, що опинилася в протилежному кутку кімнати.

Губи затьмареного ледь здригнулися, і я готова була побитися об заклад, що куточки піднялися в усмішці.

— Що це було? Ти…

— І це ти називаєш поцілунком? — перебив він. Сарказм у його голосі не подіяв на мене, бо я була надто приголомшена. — Примус через голос, гіпноз, навіювання, телекінез і багато іншого, про що тобі невідомо, — перелічив він. — Кожен затьмарений сильний у чомусь своєму. У моєму випадку це перше, але яка здібність у кожного, з ким ти зіткнешся, я не можу передбачити.

— Як ти зміг…

— Ти тепер моя, а отже, до тебе перейшла частина моєї сили, що зруйнувало твою несприйнятливість.

Це була пастка. Мої очі шоковано розширилися.

— Ти казав, що вона захистить мене, але вона зробила мене вразливою.