Розділ 15.2

Нарешті ми дійшли до вітальні. Істен відчинив двері й жестом запросив мене увійти. Я переступила поріг і побачила Каеля Дарна, який розташувався у великому кріслі біля вікна. Він тримав у руках чашку чаю і, здавалося, був цілковито занурений у свої думки. Його очі були зосереджені на сірому небі за вікном, та щойно я ввійшла, він перевів погляд на мене.

— Доброго ранку, Айро, — промовив він розміреним голосом. — Сподіваюся, ти добре відпочила?

— Доброго ранку, — відповіла я, намагаючись звучати впевнено, хоча всередині все кипіло. — Так, я виспалася, дякую.

Каель кивнув і зробив ковток чаю, потім поставив чашку на столик поруч із собою.

— У нас не так багато часу, — сказав він, дивлячись на мене. — Щодня я приділятиму тобі по одній годині. Тому тобі треба бути старанною ученицею. Ці уроки важливі, якщо ти хочеш увійти в наше суспільство.

— Чим зайнятий Верховний затьмарений?

— І ти одразу порушила одне з правил, — розсміявся він. — Фаворитка ніколи не ставить запитань.

Я підвела підборіддя.

— Погодься, що я не звичайна фаворитка.

— Ти справжнє шило в дупі, — пирхнув Каель, — не дивно, що в тобі вирує вогонь.

— Ти знаєш, звідки він узявся? — наважилася запитати в нього те, що мучило мене досить давно.

— Хочеш знати, хто ти?

Я навіть подалася вперед у передчутті.

— Так.

Зависла пауза. Лише стукіт мого серця громом лунав у вухах.

— Поки що не знаю.

— Що? — розчаровано видихнула я.

— Спершу мені треба переконатися у своїй теорії, потім я розповім тобі.

— Обіцяєш?

Він відкинув голову й знову розсміявся.

— Ти так багато обіцянок із мене вимагаєш, а потім заявляєш, що ти моя полонянка.

Я невдоволено підібгала губи.

— Досить стрясати повітря даремно. Ми почнемо з основ етикету та правил поведінки в нашому суспільстві, — продовжив Каель. — Ти маєш розуміти, як поводитися, щоб не викликати підозр і бути гідною мого статусу.

Він вказав на стіл, де лежали книги, сувої та різні предмети, які мені належало вивчити. Я підійшла ближче, відчуваючи, що кожен мій рух перебуває під його пильним наглядом.

— У нашому світі є кілька ключових правил, які ти мусиш запам’ятати як моя фаворитка, — почав Каель. — По-перше, ти повинна завжди мовчати, коли перебуваєш у присутності інших затьмарених, окрім мене. По-друге, ти мусиш беззаперечно підкорятися моїм наказам. І, нарешті, ніколи не дивися в очі іншому затьмареному. Це вважатиметься викликом, а жоден затьмарений не залишає виклик без відповіді.

Це прозвучало зловісно. Однак у цьому світі мені доведеться грати за їхніми правилами, аби вижити. Я кивнула, намагаючись запам’ятати кожне слово. Погляд знову ковзнув по книгах і сувоях, а потім помандрував далі, у куток, натрапляючи на мольберт із чистим полотном. Як заворожена, я не могла відвести від нього очей.

Живопис був моєю пристрастю. Моєю сутністю. Моїм диханням.

— І щоб у тебе була мотивація, — додав Каель із легкою усмішкою, помітивши моє зацікавлення, — я підготував для тебе заохочення.

Він махнув рукою в бік мольберта з фарбами.

— Якщо будеш старанною ученицею, це буде твоїм, — сказав він.

Я з недовірою примружилася, дивлячись на цей дарунок. Усередині все відгукувалося на бажання знову малювати, але я не могла цілком довіряти затьмареному. Навіть якщо тепер була прив’язана до нього.

Він грався зі мною, мов хижий звір зі своєю іграшкою.

— Що, так просто? — запитала я. — Мені треба вивчити три правила й прочитати ці сувої? — я кивнула на стос матеріалів, який він приніс, а потім потягнулася до нього, гортаючи сторінки.

Вони мало нагадували книги з етикету. Я насупилася.