Розділ 14.2

Він не був схильний пояснювати свої вчинки.

— Я можу повернутися у свою кімнату? — боязко уточнила я, згадуючи, що тепер він мій господар.

Усе моє єство опиралося цій думці.

— Так, але з однією умовою.

— Якою? — Я примружилася, очікуючи якогось підступу.

— Ти роздягнешся тут.

Від такої заяви я роззявила рота й витріщилася на нього. У душі миттєво сколихнулося обурення. Під сукнею на мені були лише трусики. Корсет не передбачав жодної білизни зверху.

— Але...

— Якісь заперечення? — Його голос звучав холодно, можна навіть сказати, не надто зацікавлено.

Складалося враження, що він скоріше перевіряє мою покірність, аніж прагне побачити оголеною, хоча що він там учора не бачив, коли стягував з мене той корсет? Зціпивши зуби так, що аж заскреготіло, я завела руки за спину, аби послабити шнурівку. Дивно, як це він ще сам мене не роздягнув, поки я була непритомна.

— Чемна пташка, — гмикнув він.

От же мерзотник!

Усередині знову почав зростати градус напруги. Язички полум’я лоскотали нутрощі. Тим часом Каель Дарн опустився у крісло, щоб зручніше було спостерігати за видовищем. Я спалахнула в душі, але полум’я ніби стало більш контрольованим і поки що не рвалося назовні. Гнів, роздратування та лють заклубочилися разом, коли слідом за корсетом я розстебнула ґудзики на сукні й дозволила всій цій пишноті впасти на підлогу. Руки сіпнулися від бажання прикритися, але я стримала себе.

Чоловік, спершись ліктем на підлокітник крісла, водив вказівним пальцем по губах, пильно роздивляючись моє тіло. Через чорноту в його очах неможливо було зрозуміти, про що він думав, дивлячись на мене.

Йому подобалося? І взагалі, з якого дива мене це хвилювало?

Мої соски напружилися, але це швидше від збентеження та прохолоди в кімнаті.

— Прекрасна, як дика квітка Безкраю, — неемоційно промовив затьмарений.

— У Безкраї не ростуть квіти, — нагадала я йому.

— Ти помиляєшся. Просто ніхто не заходив так далеко, щоб їх побачити.

Від цих слів мені стало моторошно. Якщо це правда, то якою ж силою він володів, щоб так вільно прогулюватися просторами мертвої землі? Землі, що вбивала все живе, яке потрапляло в її межі.

Я відчувала, як жар приливає до щік, але намагалася не виказувати емоцій. Це було ще одне випробування, перевірка моєї стійкості.

— Гаразд, ти можеш одягнутися й повернутися до своєї кімнати, — нарешті промовив він. Його голос був спокійним, але в ньому звучала нотка чогось незбагненного.

Хвилини ганьби скінчилися. Чи відчувала я приниження? Так! Однак мета виправдовувала засоби. Моя нинішня ціль — відшукати маму. Після цього я обов’язково відіграюся на ньому. Це станеться, чого б мені це не вартувало. У цю мить я дала собі обіцянку.

Швидко піднявши сукню з підлоги, я, не обертаючись, почала натягувати її на себе. Руки тремтіли, та я намагалася бути максимально стриманою. Каель Дарн навіть не поворухнувся, коли я рушила до дверей. Узялася за клямку, але озирнулася, глянувши на розслабленого затьмареного.

— Ти не збираєшся мене провести? — уточнила я, збентежена його байдужістю до мого відходу.

— Навіщо? — гмикнув затьмарений.

— Щоб перевірити, куди я піду! — Цілком логічно стежити за своєю полонянкою.

— На тобі моя мітка, тепер ти не втечеш. Але якщо хочеш прогулятися будинком — даю свій дозвіл. Сьогодні ти ще вільна.

— А завтра? — я насупилася.

— А завтра почнеться твоє навчання основ етикету в суспільстві затьмарених. Чи ти думала, що я виведу тебе до інших непідготовленою? Тебе просто розтопчуть, пташко.

— Що? Навіщо?