Розділ 14.1

Я ледве розплющила повіки, бо здавалося, що вони налилися свинцем. Темрява навкруги змусила подумати, що досі ніч, доки я не зрозуміла: це просто оздоблення кімнати чорне. Та ще й штори опущені. Поступово очі звикли до мороку, і я почала розрізняти контури предметів. Повітря було прохолодним і сповненим невідомого аромату, від якого паморочилося в голові. Чорні стіни, як виявилося, були не просто темними — вони поглинали світло, створюючи ілюзію нескінченності.

Я спробувала підвестися, але тіло запротестувало, нагадуючи про нещодавній ритуал. Біль, що пройшов крізь мене, залишив по собі не лише фізичний слід, а й глибоке усвідомлення зв’язку, який тепер поєднував мене з Каелем Дарном..

Сила, укладена в клеймі під моєю ключицею, пульсувала, немов нагадуючи про нову реальність, у яку мене втягнули. Мені було важко змиритися з думкою, що відтепер я належу не лише собі. Я була пов’язана з істотою настільки ж могутньою, наскільки й непередбачуваною.

Проте я нагадала собі, що роблю це заради мами. Я мушу знайти її.

Поглянувши вниз, я пересвідчилася, що пафосна вечірня сукня все ще на мені. Каель Дарн не став роздягати мене, хоча й міг. Моє серце на мить стиснулося від думки про його дотики, а перед очима спалахнули образи того, як він у вітальні зривав корсет, оголюючи мої груди.

Я повела шиєю, проганяючи ці картинки й розминаючи затерплі м’язи.

Підійшовши до вікна, я обережно відсунула штори. Світло, що проникло в кімнату, було не таким яскравим, як я очікувала, але достатньо сильним, щоб освітити деталі інтер’єру. За склом розлягався краєвид столиці, та оскільки будинок затьмареного був одним із найвищих у місті, вдалині можна було розгледіти початок території Безкраю — землі, що здавалися непридатними для життя.

Безкрай... Звідти прийшли затьмарені.

Звісно, від міста її відділяв захисний екран, завдяки якому життя в столиці та інших містах тривало.

Мої роздуми перервав стукіт у двері. Я обернулася, очікуючи побачити когось зі слуг, але коли двері відчинилися, мій погляд зустрівся з Каелем Дарном. Він стояв на порозі, і в його очах читалася непроникність, яка миттєво змусила мене напружитися.

— Ти прокинулася, — констатував він, і його голос звучав так, ніби це було відкриттям. — Я хотів переконатися, що з тобою все гаразд після ритуалу.

— Така турбота від затьмареного дуже неочікувана, — невдоволено зауважила я.

— Тоді, можливо, я голодний і прийшов підживитися від своєї фаворитки, — гмикнув чоловік.

Від цього зауваження я завмерла, немов перелякане звірятко. Брови Каеля питально вигнулися. Здавалося, він бавився. Грався зі мною.

— Що не так? Учора ти погодилася виконувати все, що зобов’язана робити фаворитка, — нагадав затьмарений.

— Я… я… — У голові було порожньо, тому я не знала, що йому відповісти.

— Куди поділася твоя зухвалість? — продовжував насміхатися Каель.

Стиснувши кулаки, я підвела підборіддя й змінила тему:

— Де я знаходжуся? Це не моя спальня!

Я обвела кімнату поглядом. Темна. Гнітюча. Я й так здогадувалася, якою буде відповідь, ще до того, як він озвучив її.

— Не твоя. Моя. Захотів познайомити тебе з нею. Щоправда, не думав, що ти будеш тут просто спати.

— Ти приніс мене у свою спальню? — знову здивувалася я.

Навіть такій недосвідченій дівчині, як я, здавалося дивним, що затьмарений приділяє мені стільки уваги. Це викликало тривогу всередині. Коли такий могутній чоловік зацікавлений тобою, це не віщує нічого доброго.

— Так.

— Навіщо?

— Захотів. — Затьмарений знизав плечима.

Це єдина відповідь, яку я отримаю.