Розділ 13

Каель Дарн

— Виснажилася магічка, — промовив я, але моїм голосом зараз керував демон.

Отримавши бажане, він не пішов углиб, а лишився на поверхні, тріумфально споглядаючи свою пташку. Сильна. Не кожна витримає таке клеймо, тому офіційних фавориток у затьмарених небагато. А з огляду на те, що наші демони не визнавали шлюбу й не брали дружин, це був чи не єдиний ритуал, на який вони взагалі погоджувалися. За мірками її раси це можна було б назвати чимось дуже близьким до шлюбного обряду.

Тільки перекрученим. Бо у світі затьмарених усе було вивернуте навиворіт. Навіть ми самі.

— Так, вона сильна, — влада над голосом повернулася до мене, а демон невдоволено заворушився під шкірою. — Я таких ще не зустрічав. Дивна магія. Вогонь. Вона назвала себе Феніксом… а що, як вона не помилилася?

«Ці істоти вимерли під час Зламу», — нагадав демон.

— А якщо не всі? — уточнив я, не відводячи погляду від своєї пташки. Блідість їй не пасувала. А от волосся кольору полум’я — ніби було створене саме для неї.

«Ми б відчули їх і знайшли».

— Тоді звідки в неї цей вогонь?

«Це ми з’ясуємо. Скоро. Вогонь фенікса не гасне так просто. А зараз її полум’я виглядає… причаєним».

— Цікаво, — прошепотів я, уважно вдивляючись в обличчя Айри Рейн, що нерухомо лежала в моїх руках. — Можливо, вона — ключ до мого домінування у світі затьмарених.

Я підняв її на руки й вийшов із кімнати. Та замість того, щоб віднести дівчину до покоїв, відведених для фаворитки, звернув до своїх. Демон усередині досі не хотів відпускати пташку. Кожен крок супроводжували думки про можливості, які відкривалися мені з такою жінкою. Якщо її вогонь справді був вогнем фенікса, мої вороги матимуть справу не просто із затьмареним, а з істотою, чия сила здатна і на переродження, і на руйнування.

Але спершу треба було розбудити приховану в ній міць. Без сумніву, процес уже почався і тримався на її емоціях. Мені доведеться вивчити її здібності й зрозуміти, чи здатна вона опанувати внутрішній вогонь.

Тільки спершу… навпаки. Потрібно розхитати її до емоційної нестабільності.

Це буде цікаво. Моя мета — не просто зробити її інструментом у власних руках, а партнеркою, чия сила працюватиме на спільну вигоду.

Обережно поклавши Айру Рейн на ліжко, я на мить завагався, відзначаючи, як органічно вона виглядає на моїх чорних простирадлах. Усередині знову заворушився демон — не вибухом, а тихою, напруженою вібрацією очікування. І справа була не лише в її здібностях. Вона приваблювала сама по собі.

Мій погляд ковзав її обличчям, вивчаючи кожну рису, доки не зупинився на яскраво-червоному пасмі, що неслухняно вибилося й лягло на щоку, різко контрастуючи з блідою шкірою. Я обережно підхопив його пучками пальців і відвів убік. Ледь торкаючись, провів пальцем по щоці, повторюючи її контур.

На мить рука затрималася біля лінії щелепи, а потім повільно спустилася до шиї, туди, де під тканиною ховалося клеймо — знак нашого зв’язку. Я торкнувся його задумливо. Погляд потемнішав від задоволення й щирого інтересу. Це було інтимніше за звичайну близькість. Це було визнанням зв’язку, який я створив.

Думка про те, що вона тепер моя, мені подобалася.

Роздягати фаворитку я поки не став. Для цього ще буде час — тоді, коли вона опритомніє. Зробивши крок назад, я подивився на неї вже інакше, з новим азартом. У моїх планах було багато того, що потребувало її пробудження.

Але зараз їй потрібен був спокій. Я вмостився в кріслі й дозволив собі просто спостерігати за її сном.