Розділ 11.2

Я знову підтягнула корсет і підійшла до столу. Грубо відсунула стілець і сіла, з тим самим роздратуванням підсунула до себе тарілку, яку він раніше відставив. Дивом жодна зі страв не постраждала. Я взяла виделку й почала їсти різкими, злими рухами.

Затьмарений похитав головою, спостерігаючи за мною.

— Тобто ти… живишся мною? — кинула я з повним ротом.

— Назвімо це так, — відповів він байдуже. — Нині ти — найпривабливіше джерело для моєї темряви.

— І це… все? — я махнула рукою, не знаходячи слів для того, що зі мною сталося.

— Твоя насолода, — коротко уточнив він.

Я поперхнулася й закашлялася.

— Обережніше, пташко. — Він спокійно дочекався, поки я отямлюся. — Ти ж не маленька дівчинка. Цікаво скільки тобі років?

Я прожувала, проковтнула й повернулася до питання, яке не давало спокою.

— Тобто все це було лише заради живлення? Щоб викликати в мені вогонь і забрати його? — я свідомо оминула питання про вік.

— Частково, — хмикнув затьмарений. — Я поєднав приємне з корисним. Перевірив, чи здатен контролювати тебе і…

— Як?

Я перебила його надто різко. Каель тихо засміявся, наче саме цього й чекав.

— Розповісти, щоб ти навчилася цього уникати? Ні, люба. Поки що це залишиться таємницею. Моєю перевагою. Лише дурень відкриває карти на початку гри.

Я невдоволено зітхнула, стискаючи губи.

— Також я перевірив, чи підходиш ти на роль фаворитки, — спокійно додав він, ніби говорив про щось буденне.

— Я не стану твоєю фавориткою! — миттєво заперечила я. — Ти можеш змушувати мене, можеш тиснути… але я не стану твоєю іграшкою.

— Ти впевнена? — у його очах, що знову набули майже людського виразу, з’явилася лукава іскра. Вона змусила мене здригнутися.

Було відчуття, що в цій грі всі ходи давно прораховані. І не мною.

— Лише моя фаворитка має право супроводжувати мене на зібраннях затьмарених, — продовжив він. — Те, що ти шукаєш… або той, кого забрали карани, якщо він хоча б частково дорівнює тобі за силою, — буде там.

Я мимоволі випрямилася.

Прокляття. Він надто легко мене розкрив.

— Ти казав, що в одного сильного затьмареного є магиня зі схожою силою, — нагадала я.

— Це лише припущення, — відповів Каель. — Ми збираємо таких, як ти, навколо себе. Ви підсилюєте нашу владу. І так само, як я зберігатиму твою таємницю, інші оберігають своїх підопічних. Ніхто не ділиться таким добровільно.

Я прокручувала його слова знову і знову, намагаючись скласти цілісну картину.

Він замовк, узяв келих, зробив ковток вина.

— Отже, та, кого ти шукаєш, — жінка, — спокійно мовив він. — Мати чи сестра?

— Я не збираюся тобі відповідати, — надто швидко кинула я.

— Нехай.

Каель Дарн поставив келих і відкинувся на спинку стільця, уважно вдивляючись у мене.

— Ти мені не довіряєш. Це природно. Але ти маєш розуміти: невдовзі я й так усе з’ясую. Для мене не існує недоступної інформації. Навіть тієї, що зберігається не на папері, а в людських головах.

— Але ж ти не знаєш напевно про ту магиню…

Він засміявся.

— Підловила, — визнав із тією ж холодною зверхністю. — Поки що. Але я дізнаюся. Будь у цьому певна.

Я затримала подих.

— Вона… вона чиясь фаворитка?

— Кожна фаворитка затьмареного — особлива, — рівно промовив Каель Дарн. — Ми не надаємо цей статус будь-кому. І жодна з них ніколи не відкриватиме свої таємниці сторонньому. На наших зібраннях вони виконують роль супутниці — тієї, що прикрашає вечір. І не більше. Вона може бути серед них. А може — ні. Усе залежить від волі затьмареного. Захоче він показати її світові чи сховає подалі від чужих очей.

— Її можуть утримувати в клітці?