Розділ 9.5

Затьмарений трохи відсунув крісло, поставив лікті на стіл і зчепив пальці в замок. У всій його поставі читалося задоволення. Від цього видовища мене нудило від люті. Гнів наростав, перетворюючись на вогонь, що збирався всередині, але не знаходив виходу. Ніби щось накрило його щільним ковпаком. Полум’я шаленіло, рвалося назовні, та жодна іскра не змогла прорватися крізь цю магічну пастку.

Лють поступово змінювалася панікою. А безсилля породжувало справжній страх — той самий, яким він, здавалося, відверто насолоджувався.

— Як же приємно усвідомлювати, що мої розрахунки виявилися точними, — тихо хмикнув він.

— Що ти зі мною зробив?! — зірвалася я, люто намагаючись вирватися з невидимого захвату.

Марно.

Каель підвівся і підійшов ближче. Спершись на спинку мого крісла, він схилився наді мною, дивлячись згори вниз, ніби навмисне підкреслюючи свою перевагу. У цю мить він здавався майже всесильним.

Його погляд був темний, пронизливий, і ковзав не лише по моїх очах, а нижче, змушуючи подих мимоволі збиватися. У цій темряві блиснуло щось невловиме — поєднання холодної відстороненості й прихованої зацікавленості. Від цього серце калатало швидше, а щоки запалали.

— Припини… — видихнула я. — Відпусти мене!

Паніка накрила з головою.

— Ні, пташко, — самовдоволено мовив він. — Не тоді, коли ти вже в моїй клітці. Спершу я хочу трохи погратися.

— Що означає погратися? — стиха перепитала я, змушено закинувши голову й дивлячись на нього знизу вгору.

Під грудьми неприємно стиснулося від передчуття біди. Його пильний погляд, у якому читався холодний, уважний інтерес, лише підсилював це відчуття. Чужа долоня лягла на лінію мого силуету, там, де щільний виріз сукні вже не приховував напруги. Дотик обпік сильніше, ніж вогонь, що клубочився всередині мене. Я спробувала смикнутися, але тіло зрадницьки не відгукнулося.

Що відбувається?.. Він не мав влади над моєю волею. Звідки ж тепер ця пастка?

— Це означає, — рівно промовив він, — що я хочу відчути здобич, яка опинилася в моїх руках.

Слова прозвучали двозначно, проте його обличчя залишалося спокійним, майже байдужим. Пальці ковзнули вздовж лінії сукні, і шкіру вкрили мурашки. Я надто гостро відчувала кожен рух, ніби тіло реагувало швидше за розум.

— Припини, — твердо сказала я, не відводячи від нього погляду.

Його інша рука піднялася вище, ковзнула вздовж шиї. М’язи вже нили від неприродного положення голови, а тепер він ще й утримував її, злегка стискаючи пальцями.

— А якщо я не хочу? — у голосі дивно поєдналися холод і ледь помітна насмішка. — Випустиш вогонь? Спробуєш мене зупинити?

Він знав. Прекрасно знав, що я не можу. І навмисно тиснув саме туди.

Хребтом пробіг холодний трем. Мене ніколи так не торкалися. Ніколи — і вже точно не затьмарений.

— Що ти зі мною зробив? — зірвалося з моїх вуст, і я не змогла приховати паніки.