Розділ 9.3

Айра Рейн

Двері розчахнулися без будь-якого попередження. Я саме встигла застебнути кілька ґудзиків на спині — дивом діставала до них завдяки певній гнучкості. Дворецький увійшов до кімнати так, ніби вона належала йому, і без зупинки рушив прямо до мене. Я завмерла, ошелешена його поведінкою, особливо коли він спокійно дотягнувся до корсета на моїй спині й почав холоднокровно його застібати.

— Що ви робите? — я повернула голову, спостерігаючи за його руками, але вириватися не стала.

— Володар не любить чекати, а ти надто довго вовтузишся, — буркнув він так, ніби це моя щоденна звичка його дратувати. — Запізнишся на вечерю, володару це точно не сподобається.

Ну треба ж, який він владний! Я роздратовано засопіла.

— Я взагалі можу не вечеряти.

— Тебе ніхто не питає. Мені наказано провести тебе до їдальні, і я це зроблю навіть тоді, коли доведеться застосувати силу, — суворо попередив мій «наглядач».

— Мені здається, я тобі не подобаюся, — з удаваною гордістю відказала я.

Було відчуття, ніби я вже встигла сісти йому в печінки, хоча прибула в цей дім лише кілька годин тому.

— Ти — проблема. І принесеш багато клопоту.

Цікава оцінка! Я знову здивовано зиркнула на нього. Істен завершив застібати корсет і відступив убік, дозволяючи мені повернутися лицем.

— Що можу сказати… ваш дорогоцінний затьмарений сам вирішив привести в дім ось це, — я вказала на себе, — тож і претензії йому висувайте.

Брови Істена насупилися.

— Нахаба.

Я не стала заперечувати. Його ставлення до мене й так було зрозумілим. А щоб ще більше його «порадувати», я холодно мовила:

— Чого застигли? Проведіть мене на вечерю.

Хоч як я намагалася здаватися безстрашною, зустрічатися з затьмарений так швидко зовсім не хотіла. Але від моїх бажань тут нічого не залежало. І навіть уявити було страшно, що на мене чекає за столом поруч з ним.

Істен пропалив мене своїм поглядом, але коментувати мою зухвалість не став. Підійшов до дверей, відчинив їх і сухо кинув через плече:

— Йди за мною.

Ми вийшли до коридору. Я мимоволі оглянулася на двері глухому куті коридору, бо вже знала, що за ними спальня затьмареного. Мене поселили занадто близько до місця, де він відпочиває, і це вселяло в душу не найприємніші передчуття.

— Спускайся з небес на землю, — різко обірвав мої думки дворецький і попрямував до ліфта. Я тихенько вилаялася подумки й рушила слідом.

Ліфт повіз нас на другий поверх, хоча я була впевнена, що вечеря проходитиме на першому. З кабіни ми вийшли до просторої зали, в центрі якої стояв довгий стіл, накритий всього на двох. Місце Володаря — без сумніву — знаходилося на чолі, а поруч праворуч видніла сервіровка для мене.

— Вашого господаря ще немає, а ви мене квапили, — зухвало кинула я Істену й, не дочекавшись запрошення, вмостилася на своє місце.

Я ледве стримала сміх, побачивши, як перекосило його обличчя. Здається, дратувати цього чоловіка стане моїм улюбленим заняттям, поки я в цьому домі.

— Каель Дарн з’явиться тоді, коли забажає, — холодно відрізав дворецький.

— Авжеж, — я потягнулася до закусок, ніби це була моя власна кухня.

Здається, чоловік очікував, що я буду чемно сидіти й ковтати слину в очікуванні появи великого та жахливого господаря. Наївний. Я була голодна, а там, де з'являється затьмарений, апетит може зникнути в першу ж секунду. Треба користуватися моментом.

— Та як ти смієш собі дозвол…

— Істене, досить. Нехай бере все, що їй до смаку.