Розділ 6.3

Я так сильно стиснула зуби, що аж заболіло. Усередині все кипіло: мені потрібна була відповідь. Потрібна настільки, що заради неї я могла пообіцяти багато чого. Саме з обіцянок і довелося починати цю дивну торгівлю.

— Я поводитимуся слухняно. Не чинитиму опору.

Він скептично фиркнув, наче дуже сумнівався, що я здатна стримати слово. Негайно все всередині мене стиснулося від обурення. Я ж сказала, що буду покірною — отже, буду! Якби стояла, то напевно навіть тупнула б ногою.

— Ти й так будеш розумничкою, а якщо ні — я змушу, — його голос на мить став різким. — Це для мене не проблема.

Я прикусила губу від розпачу, бо він не брехав. Маючи таку владу, як у нього, він справді може примусити мене до покори.

— Чого ти хочеш? — вирвалося у мене різкіше, ніж я планувала, хоча розуміла: варто лише запитати — і я вже в його пастці.

Він виставив цю пастку майстерно, а тепер просто чекав, щоб її замкнути.

— Підкорення, — відповів спокійно. Після короткої паузи додав: — Повного.

Мені аж повітря перехопило.

— Повного… беззастережного? — уточнила, хоч і так розуміла відповідь.

— Саме так.

— І все заради однієї відповіді? — іронія в моєму голосі звучала різкіше, ніж я хотіла.

Я ледве стрималась, щоб не кинути: «Закатай губу». Та ця фраза все одно зависла між нами — відчутно і майже матеріально.

— За те, що ти знайдеш після відповіді, — він дивився на мене уважно. — Адже ти не просто так цікавишся.

Звісно, він мене розкусив. Але розповідати про маму я точно не збиралася. Це дало б йому ідеальний важіль, а він і так мав занадто багато.

— Навіщо тобі моє підкорення? Ти ж сам сказав, що можеш змусити мене й без нього. Для затьмарених це нормально — залізти людині в голову і віддавати накази.

— Ми вже бачили, що з тобою цей трюк не працює. Тому доведеться діяти по-старому.

— Краще взагалі ніяк не діяти! — вирвалося втомлено. Мені вже остогидла ця словесна боротьба.

— Вже пізно, пташко. Я знайшов тебе.

— А я досі вважаю, що ти помиляєшся, — кинула чисто з упертості.

Затьмарений уважно мене оглянув. Його погляд був порожнім, холодним, без жодної емоції. Потім він буденно, майже ліниво, мовив:

— У тебе перука з’їхала.

— Що? — я навіть не встигла отямитися.

Каель Дарн нахилився різко, мов ударом пробиваючи простір між нами. Його рука схопила мою шапку і здерла її разом із перукою. Мої справжні, яскраво-руді, наче полум’я, пасма розсипалися по плечах. Я застигла, прикута поглядом до його обличчя, де з’явилося відверте, небезпечне задоволення.

— Як я і думав. Волосся… вогняне. Ти — саме та, кого я шукав. — Його голос став глухим, наче з погрозою, схованою між словами. — Відтепер, пташко, ти належиш мені.

— Та хто ти, у безодню, такий, щоб таке заявляти?!

— Ти вже це знаєш, — спокійно нагадав він. — Я другий зі складу Правлячої коаліції. Каель Дарн. У моїх руках зосереджена уся судова влада Сомбрії.

Саме ім’я не викликало у мене страху, але змусило відчути, що щось важливе зрушилося. Щось, чого мені не хотілося визнавати.

У нашому світі влада мала три головні гілки: економічну, судову та військову. Усе це перебувало під контролем Правлячої коаліції — трьох наймогутніших затьмарених. За яким принципом визначалась їхня сила, ніхто не знав. Це була найсуворіше прихована таємниця.

Люди лише здогадувалися, що існували й інші групи впливу всередині клану затьмарених. Проте зважаючи на те, наскільки мало вони розголошували про себе, загальна картина їхньої ієрархії залишалася туманною й уривчастою.

Суспільство лише ставили перед фактом, коли в складі Правлячої коаліції відбувались перестановки. Обличчя Каеля Дарна я знала — його підвищення сталося не так давно. Лише одиницям вдавалося перейти з посади Третього у статус Другого. Тож певний час його портрет красувався у всіх газетах і на державних плакатах.

Що ж до Першого… він кілька років тому відійшов у тінь, і спогади про його зовнішність стиралися, мов крейда під дощем. Лише темні чутки ширилися про його могутність. Третій Верховний теж змінився, і про нового я не знала взагалі нічого.

Судова влада вважалася вищою за військову. Військові лише виконували накази, тоді як суддя, а наразі цю роль виконував саме Каель Дарн, ухвалював рішення щодо порушень, покарань і тлумачив закони. Він рухав усю систему правосуддя. Під його контролем перебувала і таємна розвідка — тобто й тіньовий нагляд за Сомбрією.

Фактично для цього затьмареного залишалося два шляхи розвитку: втримати свою позицію або піднятися до рангу Першого. Задача не з легких. Усі шепотілися, що сила Першого перевищує межі розуміння — мовляв, саме він колись розбудив вулкан з чорною лавою й відкрив нашому світові шлях для приходу затьмарених. У двох словах — правитель, який ніколи не поступиться троном.

Я відкинула назад пасма своїх вогняних волосся. Ще одна мамина заборона залишилась у минулому. Шляху назад немає. Я більше не зможу сховатися. Принаймні — від цього конкретного затьмареного.