3

 Серце починає вистукувати шалений ритм одразу, щойно моя рука опиняється в полоні його пальців, а думки крутяться навколо одного. І він це бачить.

— Покатаємося на яхті? — запитує мене так, ніби ми справді зібралися на екскурсію морем.

— Ви навіть не запитали мого імені.

— Давайте назвемося чужими іменами, — пропонує він з ходу.

— З такою пропозицією я і власне забула.

Він усміхається краєчком губ, ледь стискаючи мої пальці. Повертає голову й віддає комусь наказ англійською. Вдаю, що не розумію мови.

У голові все ще пульсує думка: Таню, ти з глузду з'їхала. А внутрішня Таня, та, яка ніколи не знала чоловіка, диктує своє: хочу спробувати те, чого ніколи не мала досі...

Гаряча долоня раптом лягає на поперек, і мене одразу підкидає.

— Все настільки критично?

— Ваша галантність неочікувана, пане... — витримую паузу, сподіваючись почути його ім'я.

— Яке чоловіче ім'я вам подобається? — він повертає голову і дивиться виключно на мої губи.

— Максим, — видаю перше, що спало на думку.

Його брова ледь сіпається. Невже вгадала?

— А вас? — запитує слідом.

— Я взаємна. Можете обрати самі, Максиме.

Він майже не думає.

— Анна.

Роблю висновок, що в цього чоловіка була пасія на ім'я Анна.

— Майже вгадали, — усміхаюся все ще нервово й трохи рвано.

Максим дивиться на мене кілька секунд. А потім прибирає руку зі спини, але знову бере мене за пальці. Від чого мороз пробирає попід шкірою.

— Ви колюча, Анно. Я не звик.

— Не всім жінкам подобається, коли їм пропонують ніч. Навіть якщо це мільярдер, — вперто тримаю оборону й дивлюся просто в його обличчя.

Він старший. Набагато.

— У вас була можливість відмовити. — Лише зараз він проявляє вдоволення, криво всміхнувшись. — Та ви вже зробили вибір, Анно. Ходімо. За кілька хвилин ви побачите берег з боку моря.

Макс обходить мене ззаду, і його інша рука, ніби ненароком, опускається значно нижче талії, чітко даючи зрозуміти, чим закінчиться ця ніч.

Сподіваюся, він уміє стримуватися, коли це необхідно...

Чорт, нащо я тільки погодилася...

Але слідом ця сама рука ковзає моєю спиною аж до лопаток, і я полегшено видихаю.

Море... Думки краще спрямувати на хвилі, невгамовне море — даю собі настанову. Але поруч із цим чоловіком це навряд чи вийде.

До нас підходить інший чоловік, і Максим бере в нього ключі.

— Плавали коли-небудь на судні? — повертає до мене увагу, щойно той відходить.

— Ні. — Не бачу сенсу брехати.

— Тоді це ваш день. Прошу. — Він усміхається, запрошуючи мене на палубу.

Я на мить затримуюся на березі. Але його рішучість не дає мені ввімкнути задню. Кілька кроків — і я вже на судні, яким ще вчора блукала очима.

Трап піднімають, двигун заводиться, і вже за кілька хвилин я дивлюся на берег із моря, не обділена увагою свого компаньйона.

Вітер тріпоче далекі пальми, чайки кружляють над узбережжям, а сонце нещадно пече плечі навіть крізь накинуте парео. Кілька яхт хитаються на хвилях біля берега.

Цією красою можна було б милуватися вічність, якби не гарячий подих біля скроні та вже трохи знайома долоня на стегні.

— Я не можу, — виривається з мене цієї ж миті.

— А я не говорив, що змушуватиму вас. — Його тихий шепіт у моєму волоссі.

— Нащо я тоді?

— Для приємного вечора. — Він усміхається кутиком губ. — Сподіваюся, від кількох поцілунків ви не відмовитеся?

— Ні, — випалюю раніше, ніж встигаю подумати.

Чорт.

Ковтаю. Тримаюся за борт розкішної посудини й дивлюся на нього, очікуючи наступних дій. І довго чекати він не змушує...

Його вуста спершу м'яко торкаються моїх... але кожна наступна мить змушує серце калатати сильніше, а кожен наступний рух підкорює моє тіло безпомилково точно.

У якийсь момент я ніби втрачаю себе й провалююся в його обійми. Ніжні й міцні водночас...