Роздiл 16

Ніка

Ми займаємо дальній диван від столу Кості. Беремо в руки папки з ручками і сидимо як на лекції перед дошкою вчителя. У мене аж долоні спітніли від нервів.

Двері після дозволу директора відчиняються.

Учитель входить в студію…

- Привіт, Костику, - по-дружньому мелодійним приємним голосом вітається блонда, вона ж профі, вона ж гадюка, яка забрала Генрі. - Добрий день! - помічаючи нас, вона не губиться і обдаровує приклеєною посмішкою. - Ти сьогодні не один?

Переводю погляд на Леру. Ой-йо-йо.

У Альбіни всі шанси повторити долю тієї дівчини з клубу, якій вона підрівняла зачіску.

- Сідай, Алю, - Костя ще більше дражнить Леру, називаючи так по-дружньому блонду. - На дівчаток не звертай уваги. Це нові секретарі-стажери. Вчаться, записують, запам'ятовують. Вони нам точно не завадять. Тобі чай або каву?

Кхе-кхе... кхе.

Скоріше дістаю пляшку з водою з сумки і простягаю Лері. Здається, у неї проблеми з диханням починаються. А ще руки навіщось зімкнулися в кулаки.

Блонда обирає каву і опускає голову дістаючи з кейса папери на стіл. А у нас прилітає лютий постріл від Кості. Застережливий. Ох-х, відчуваю, йому ще тиждень оливки їсти доведеться…

- Як же ми вчасно зустрілися! У нас зараз кілька шикарних пропозицій для найкращих клієнтів — розкриває вона перед ним свої роздруковані листи каталогу.

Далі Костя уважно вивчає під її солодкоголосий спів. Вона вимовляє слова неголосно, але виразно. Начебто по-дружньому, але управляє дистанцією. Не скупиться на похвалу. Дотепно жартує. І у мене немає сумнівів, що кожен клієнт поруч з нею відчуває себе особливим і найбажанішим.

А я ловлю кожне слово, інтонацію і записую у віртуальний блокнотик. Сьогодні на блонді одягнута сукня ділового стилю до середини колін кольору слонової кістки. Волосся зібране акуратно наверх. Рухи плавні, граціозні. Сидить з рівною спиною, як тоді навпроти Генрі. Біля неї стоїть чашка кави і вона відпиває маленькими ковточками з великими перервами.

Ось захочеш причепитися і ні до чого, Блі-ін.

Треба було їй манної каші запропонувати повну тарілку. Втім, вона б і тоді не розгубилася. Не те що я сиджу як на голках.

Даремно ми тільки зробили цей урок. Надто вже блонда Генрі недосяжна у всій своїй надмірній приємності.

Після того, як Костя закінчує з вибором пакету реклами і оформленням необхідних документів, Альбіна вміло переводить розмову на погоду. Вся така доброзичлива і прекрасна.

Пипець! Дайте мені шматок лайма зажувати липку калюжу від сиропу, яким вона поливає фірму Кості, співробітників і весь світ. Та тут ступити вже ніде - загрузнути в цукрі можна.

Перед відходом профі підходить до нас ближче, обдаючи тонким ароматом вишуканих парфумів. Мені на такі років п'ять збирати доведеться.

- Бажаю вам удачі у вашому навчанні, стажери. Вона вам дуже стане в нагоді.

Притримую щелепу рукою, щоб на підлогу не відвалилася від побажань великої блонди прегарної.

- Ми будемо намагатися, не сумнівайтеся, — цідить крізь зуби Лера у відповідь.

- Хі-хі. Як ми-ло.

Накриває вона нас чарівністю наостанок і душевно прощаючись з чоловіком Лери виходить з кабінету.

- Ви задоволені, секретарки недороблені?

Дивлячись на наші сердиті обличчя, тепер потішається Костя. Недовго.

- Еге ж, ще й як! Увечері дізнаєшся, як я задоволена, — сміх у Кості різко зникає, — ходімо, колего. Нам побажали вчитися, і ми навчимося. Не сумнівайся, Ніко — тягне мене Лера на вихід.

Біля дверей Костя перехоплює палаючу від ревнощів дружину. Вискакую перша в зал, щоб їм не заважати. Третьою зайвою бути там точно не варто.

Через довгих півгодини, коли я вже засумнівалася чи побачу ще сердиту майстриню вигадок сьогодні, Лера нарешті виходить. Від колишньої злості і слід прохолов, так само як і помада на її губах.

На вулиці ми ділимося враженнями після уроку профі.

- Леро, у мене нічого не вийде, — випалюю те, що зрозуміла поки чекала її, - дякую за допомогу. Сходжу сама в театр або з тобою, якщо захочеш. Відстань до профі мені не подолати в цьому житті. Ну в найближчі роки точно.

- Так, не панікуй — не погоджується вона зі мною — Мало того, що доброокий тобі голову задурив, так ще й білявка його над нами покепкувала. Стрималася заради тебе, щоб її не вигнали. Знаю я таких. Спочатку каву п'ють, а потім і на стіл лізуть. І взагалі, нам профі побажала удачі. А ти навіть спробувати не хочеш?

Для мене промова Альбіни прозвучала швидше, як знущання. При спогаді навіть пересмикнуло від її нудотної душевності.

Спокуса обламати так і точить, так і свердлить мою нехай маленьку, але гордість. Та й побачити, що така як я можу зацікавити недосяжного Генрі приманює на закоханий гачок. Перед очима знову оживає ілюстрація, де ми за ручку йдемо на побачення. Адже він сам мені дав на весіллі батьків надію...

— Добре. І що ти пропонуєш? - наважуюся, принаймні, спробувати.

Обламаюся - так мені і не звикати. Втрачати нічого, вірніше нікого.

- Зараз попрошу Аню під'їхати в мотосалон. Проведемо таємні збори. Продумаємо як тобі краще змінюватися і почнемо, - рішучість Лери передається і мені.

Тільки з нас двох, вона вірить в успіх набагато більше.

По дорозі до будинку ми ні хвилини не провели спокійно. Тільки й видивлялися дамочок на зразок Альбіни. Я навіть спробувала повторити ходу профі прямо в автобусі, щоб Лера оцінила. Вона оцінила. І ще чоловік у капелюсі. Як тільки автобус різко сіпнувся на зупинці, так і звалилася до нього животом на коліна.

Ганьби набралася ціле корито…

Вже як бабусі почали мене вичитувати. А як чоловік той за попу вщипнув. Ледве вирвалася з його хтивих рук.

Ось вона і різниця. Варто пройти такій як Альбіна, чоловіки до її ніг падають. А коли так само я - то все навпаки. Сама ж приземляюся до них на ноги. Лера на це тільки розсміялася, і з упевненістю звинуватила водія автобуса.