Роздiл 15

Ніка

Застрибую в переповнений автобус, ледве встигнувши уникнути долі стати розчавленою дверима. І переводю подих. Ну і швидкість в мегаполісі! Транспорт носиться як скажений. Людей – яблуку ніде впасти. Всі не влазять. Набиваються як кільки в тісну банку. Дихати нічим. Тільки подумала, і чоловік вирішив виправити ситуацію, присунувся ближче, обдаючи стійким перегаром. Фу-у. Тепер точно нічим.

Другий день на курсах пройшов чудово, якщо не брати до уваги другого млинця з грудками з новою спробою потоваришувати. Підсіла до повної протилежності Найрозумнішій. Пізніше назву однокурсницю Блискіткою. Так ось, виблискуючи паєтками на блузці і стразами на спідниці, нігтях, туфлях, вона виявилася дуже навіть товариською. Але до середини другої лекції стало зрозуміло дві речі: я в порівнянні з нею мовчазна, і друге — почути і тим більше зрозуміти викладача під балаканину про якісь луки і тренди не зможу. Довелося поскаржитися на головний біль і втекти за останній стіл.

Поки все згадувала автобус під'їхав до моєї зупинки. З наступними спробами пізніше розберуся. На території мого тимчасового житла є питання і важливіші.

Хай йому грець. Куди б я ще так бігла після автобуса?

Додому? Яке там! У мотосалон як в будинок рідний.

Та ще й без їжі. Бородані мабуть зголодніли. У них від одного погляду на мене вже апетит підвищується.

- Наша рятівниця приїхала!

Ось так і знала, що нападуть. Рудобородий побачив перший, і кличе інших.

- Додому я ще не заходила. Пізніше вам сирники принесу, - скоріше обіцяю їм під хіхікання Лери.

Бородані згідно кивають. Начебто раді. Але поки доходжу до драбини художниці вже чую, кому більше дістанеться.

- Ти тільки приїхала, а я з ними цілими днями, — киває на байкерську команду вона під мій важкий подих.

- Хотіла спочатку приготувати для них, потім зайти. І не витримала, - так і є.

Лера мене заінтригувала в повідомленні.

- Гадаєш мені легко таке в собі тримати? Мазки і то лягають криво-косо. Переробляю по сто разів.

Лера зістрибує на підлогу, витирає руки серветкою. Бачу по ній, що новина все-таки мене чекає, аж горить.

— Леро, не катуй мене. Поспішала до тебе як очманіла після останньої лекції — кваплю її, підстрибуючи від нетерпіння.

- Моя новина стосується — переходить вона на напівшепіт, - Альбіни. З нею…

Лера різко замовкає.

- Всі на місця! Зараз приїде перевірка пожежної безпеки, - чітко поставлений голос байкерського командира мене змушує здригнутися.

Боже! А мені ж куди?

Коли Дан вимовляє команди таким тоном я забуваю, що тут не працюю. І вже хочеться бігти на якесь місце. Знати б ще куди.

- Леро, не забудь новий товар виставити на вітрину, — далі продовжує він роздавати вказівки, — попередьте в майстерні Сивого і протріть від пилу байки на продаж, — це вже прилітає бороданям.

Мене ігнорує. Ніяких, де так довго затрималася. Ні питань вляпалася чи ні — нічого. І навіть не хоче дізнатися, як день пройшов…

Начебто мене і немає тут зовсім. Бісить, коли бурчить.

А коли не бурчить, ще більше.

- Дане, я сюди ненадовго зайшла, - ніби за язик ніхто не тягне, а все одно захотілося уваги до порожнього місця. Тобто мені.

- Ти можеш перебувати, де завгодно. Мене попереджати не треба, - жбурляє він в мене байдужим тоном дозвіл і йде до каси.

- Чого це він? - озвучує мою першу думку Лера, проводжаючи, як і я очима свого боса.

Перетравлюю почуте. Ні. Ні фіга не розумію, хоч ти трісни.

То тримає під ковпаком. Звітувати змушує. Контролює у всьому. А тепер роби що хочеш - йому по барабану.

Хоч-а - а може стосується тільки мотосалона…

- Дане, а якщо я пізно ввечері гуляти піду сама? Теж можна?

Запитую. Чекаю крику. Ну або наїзд з бурчанням.

- Ніко, ти... - він розвертається зараз же з гострим невдоволенням. Погляд колючий, що вивчає, свердлить наскрізь кілька секунд — можеш йти куди захочеш. Не змушуй повторювати по сто разів.

Розвертається до каси назад.

Свобода? Дочекалася? Пипець.

- У клуб їй теж дозволяєш? - навіть Лера не витримує таких різких змін, підхоплюючи перевірку на зникнення контролю.

- Викрадачко, я вам не заважаю ділитися секретами? - трохи м'якше говорить він, більше не повертаючись — ось і мене не відволікайте через дрібниці.

Що це виходить? Я сама натуральна дрібниця для нього?

А де ж почуття відповідальності за нову родичку?!

Виходить, що просто йому набридла. Вчора фільм сам покликав подивитися. А сьогодні і плюнути в мій бік не захоче. Навіщо на дрібницю час витрачати?

- Ніко, та його накрило просто, не звертай уваги, — заспокоює мене Лера, - краще вийдемо на вулицю там я тобі зможу підняти настрій.

Виходимо через запасний хід у двір. Дан проводжає нас в повному мовчанні.

Ну що я йому зробити встигла поганого?

Невже через вівсянку гнівається?

Більше не гаючи часу, Лера відразу переходить до справи. Вірніше, до нашої таємної змови.

- Так, слухай далі, поки бос не покликав мене, — кидає швидкий погляд на двері мотосалона, - умовляти Костю довелося різними методами. Він у мене такий же індик як Дан, упертий до неможливості. Поки не винюхає що до чого, дуля з маком поведеться. Я ж йому і так і сяк рекламу пропонувала. А він як заладив: «Чому тебе раптом переклинило? Малявка, ти щось мутиш». Ніякої подяки від моєї щирої, душевної турботи про коханого! Ось вони які, Ніко, - говорить вона тоном мудрої, навченої величезним досвідом жінки.

- І що в підсумку? Погодився чи ні? – я вже взагалі заплуталася.

Начебто Лера обіцяла приємну новину.

- Як тільки я відстала від нього і зібралася через Свята замовляти рекламу, Костя мене приголомшив. Виявляється, він і так співпрацює з компанією, в якій працює Генрі. І ще особисто знає Альбіну! То-то вона мені відразу не сподобалася. Але найгірше, що Костя назвав блонду «охренітельним профі». Ну ми то з тобою знаємо, якого профілю? - киваю згідно, згадавши її виляння задом. У мене на думку Дана і близько не вийшло, - сьогодні оливкову вечерю мій коханий заробив, — продовжує обурюватися Лера, - він у мене просто терпіти оливки не може. А я всяких профі, що побували у нього до мене. Зате у нас з'явився шанс особисто познайомитися з блондою ближче.