Роздiл 10

Ніка

У понеділок перед початком навчання в академії бігаю туди-сюди між своєю кімнатою та їдальнею. Тільки б нічого не забути, все взяти, і встигнути вчасно.

Чую в іншому кінці коридору звук дверей, які зачиняють, отже Дан вийшов з душу. Вчора ми бачилися з ранку і вдень, коли я на прохання бороданів приносила в мотосалон спечені булочки з повидлом, які ще були гарячі. Ну і каву, само собою, зрозуміло, для їх ватажка. Дбаю про недобратика, як про рідного. А він бурчить, але хоч уже по-доброму.

- Рано ти сьогодні, Ніко.

Показується Дан на порозі їдальні в коротких шортах і футболці, що щільно облягає перекотисті м'язи торса і широкі плечі. Та вже, красунчик хоч куди. Тепер би ще щоки для бекону заховати. У такому одязі його можна побачити лише вдома. Поза стінами свого особистого лігва, в яке мене випадково занесло, він упакований незважаючи на літо в шкіряний або джинсовий одяг і обов'язково чорного кольору.

Ловлю на собі швидкий погляд темно-карих очей, що огортав з голови до ніг. Під його такими поглядами в останні кілька днів відчуваю себе більше, ніж ніяково, і є ще щось, сама не розумію що.

- Так мені ж на курси. Перший день навчання в мегаполісі, - нагадую йому, хоча хто я така, щоб ще запам'ятовувати зайве. Була б схожа на байк, може не забув тоді. Зараз же уявляю свою голову в ілюстрації замість керма, - нехай ще не перше вересня, коли почнуться основні предмети, але теж важливий день. Там будуть всі, хто вступив і продовжить зі мною навчання. Декан прийде і…

- З цим зрозуміло — перериває він моє базікання, - Тоді чому ти ще тут?

- А погодувати тебе?!

Дивуюся його дивному питанню.

Сподівався уникнути вівсянки? Ну ні-і.

- Давай вже, що поробиш. Ти така прилипуча, - далеко не з радісним тоном, та з легкою щетиною на обличчі, він падає на стілець, — бородатим байкерам — пиріжки та булки, а мені кашу. Ось так завжди справедливість до мене зад підсовує.

Ігнорую натяки з наїздами і підставляю недобратику тарілку.

Якось непомітно для себе вже звикаю до неприступного байкера, і вчора ввечері мені навіть не вистачало його бурчання. Дан з бородачами були присутні на своїх байкерських зустрічах, які відбуваються щонеділі. Велетні мені вже про все розповіли за поїданням булок. Від Дана ж не дочекаєшся пояснень, де він зникає вечорами.

Здається, у мене скоро залежність буркотлива з’явиться через нього.

- Якщо для тебе такий важливий день сьогодні можу підвезти до академії, — пропонує він мені свої послуги, тільки я ж знаю на чому.

Трохи залишками чаю не поперхнулася.

- Настільки я ризикувати не хочу — розумію, пора накивати п’ятами, поки рожевий шолом на мене не нап’ялили — часу багато до початку, не турбуйся. Навіть пішки б встигла, дороги тільки не знаю.

- Як хочеш, мені ж легше, - прозвучало дещо різкіше, і він нервово запрацював ложкою. Та так. Що і тарілка спорожніла.

Саме якось вирвалося за звичкою:

- Ну от і молодець як рогатий хитрунець. Так я Яшку завжди хвалила, коли він все з'їдав.

Під розстрілом очей, що стали округлими і метаючими люті блискавки, тікаю швидко і безслідно. Не те ще щось ляпну і тоді вже точно отримаю від недобратика на горіхи за свої душевні компліменти.

Зійшовши з автобуса, швидко крокую. Думки про Дана замінює хвилювання майбутньої зустрічі з однокурсниками. І хай йому грець, що ж мені ніяк додзвонитися не виходить? Адже спокій вже мене покинув.

Швидше за все, щось погане сталося. У мене є можливість з'ясувати, от тільки видавати завчасно себе не хотіла. Це ж почнуться розпитування, відповіді на які обманом відповідати не можу. Але, мабуть, іншого виходу немає.

Чує моє серце - біда трапилася.

В аудиторії для першої лекції вже зібралася половина групи. До моєї радості і полегшення не тільки чоловіча частина. Дівчаток менше, як і скрізь в комп'ютерних напрямках, але хоч вони є. І то, дякувати богу.

Підсаджуюся до однієї з дівчаток на вільний стілець.

На вигляд скромна та тиха дівчина, її темно-русяве волосся намотане в гульку, просто одягнена і в окулярах, які надають їй дуже розумного вигляду.

- Тобі теж пощастило вступити сюди після коледжу? - починаю перша встановлювати контакт.

- Це не мені, а академії пощастило, що я сюди вступила, — трохи приспускає вона на ніс окуляри, даючи зрозуміти — порівняння нас неприпустимо.

Ну а я ж у своєму репертуарі. Горить в одному місці, поки не розберуся, що до чого:

- Чому ти тоді іспити здавала як усі? - тушу так свою цікавість, намагаючись зрозуміти, чим вона від мене відрізняється.

- Формальності, не більше того — видає розумна, такою я її тепер бачу, діловим тоном, - Перед тобою лауреат премії всесвітньо відомої комп'ютерної компанії. Мої ілюстрації навіть у двох книгах друкованих розмістили у популярного автора.

Ого, блін. Принесло мене до таланту зірки затуляти.

Не стала називати своє ім'я для більшого знайомства. Така невідома і непопулярна як я, все одно найрозумнішу не зацікавить. Тому просто переключила увагу на викладача.

Перед останньою парою на перерві мені подзвонила Лера. Першою думкою виникло, що бородані попросили булки знову спекти і через неї передають. Беру трубку, прикидаючи, чи встигну після занять встати біля плити, і чи потрібно ще борошна докупити.

- Привіт, Леро. Я ще на навчанні, скоро додому, - відразу випалюю — що довго не затримаюся.

- Привіт, - відповідає вона веселим голосом, і на тлі чутно ще жіночі голоси, що переговорюються між собою, — дзвоню тобі не з мотосалона. Мені треба було заїхати до свого індика, тобто коханого чоловіка, а тут бабусі сперечаються, — ну я б і без уточнень зрозуміла хто такий індик, вони дуже кумедна парочка. - Так от, якщо хочеш прийду до тебе і прогуляємося трохи по центру. У мене поки все одно арт на стіні повинен підсохнути. Час вільний з'явився для подальшого знайомства тебе з мегаполісом.