Роздiл 7

Ніка

Розглядаю свій подарунок так, немов це скафандр для космонавта. І розумію, що треба б щось сказати. Дан очевидно чогось чекає, відкрито кепкуючи з мого розгубленого вигляду. Через його провинну вже який раз не злічити. Дурепою мене вважає набитою, ось в цьому я навіть не сумніваюся.

- Дякую за корисний подарунок, - не дивлячись у пронизливі очі намагаюся говорити бадьорим голосом.

По мені все видно. Насмішка так і гуляє на його губах. Але я себе тішу тим, що здатна хоч трішки прикидатися.

- Ось як? Вважаєш корисним - отже хочеш скористатися?

Підколює він мене, як виделка сосиску, на слові.

Опускаю очі на подарунок. А ну-ж бо ілюстрація ... і користь випадає сама собою в картинку:

- Ну звичайно! Чого ж добру пропадати — погладжую рожеві стінки з боків — Скоро моя фіалочка розростеться, і я її пересаджу сюди. А тобі нову квітку подарую в старому горщику. Обміняємося подарунками.

Сама себе хвалю за ідею.

Реально ж, чим не фіалкова клумба вийде?

- Ні-і, так не можна, - влазить Рудобородий велетень. - Якщо колір не подобається - поміняємо. Це ми босові підказали до тої рожевої сукні підібрати, в якій ти перший раз приходила, як принцеса. Шолом псувати погана прикмета!

Ах, так он воно як, Дану ще й команда з вибором подарунка допомогла. Я не знаю байкерських прикмет. У мене свої - фіалкові.

— Якщо річ вже належить Ніці, нехай як хоче, так і користується, — встає на мій захист Лера поруч зі мною, і шепоче мені на вухо: — зіпсувати шолом - отже нажити ворогів. Краще не ризикуй, бородані напружилися.

Повертаюся назад. Консультанти зависли на місці, чухаючи бороди в очікуванні, чим справа скінчиться.

- У мене є кращий варіант, - вже не таким задоволеним голосом і без усмішки вимовляє Дан. - Шолом залишиться в моєму кабінеті мотосалона. І ти його отримаєш тільки тоді, коли сама мене попросиш посадити тебе на байк.

І забирає з моїх рук неставший горщиком для фіалок шолом. А я їх там подумки вже так гарно розсадила…

- Дан, ти знову гірше сам знаєш кого! - при співробітниках замовчую кого, але він розуміє і підтискає від гніву губи, — добре, що я сьогодні зібралася піти в міське життя. І відзначити з дівчатками вступ до академії!

Рудобородий швидкими кроками віддаляється від нас. Лера розправляє плечі, приготувавшись до атаки. А Дан... звужує свої глибокі очиська і переводить погляд то на мене, то на Леру. Шукає, кого прибити першою.

- У міське життя, отже ... як же ви все чудово придумали. Навіть знаю кому в непосидючу голову прийшло. Костя знає?

Цікавиться Дан поки ще спокійним тоном про чоловіка у Лери.

- Дізнається ще, до вечора далеко, - не губиться байкерша, - ми ненадовго сходимо в клуб, до ранку повернемося. Ніка буде зі мною та Анею, так що можеш не хвилюватися.

По-моєму, Дан визначився, кого прибити раніше…

-Аха — ха... - сміх ну зовсім недобрий — навіщо мені думати, щоб потім хвилюватися? Начебто я не знаю вас з Анею. З вами Ніці можна хоч куди. Гуляйте скільки влізе!

- Справді можна?! - ми з Лерою підстрибуємо від радості, ляскаючи в долоні — як же класно! Гадала не дозволиш. Ти вже знову менше тиран.

Так!!! Справжнє міське життя починається...

— Стоп. Я не закінчив — перериває Дан наші веселощі — гуляти будеш хоч де-інде, коли переїдеш в гуртожиток. А поки я несу за тебе відповідальність дякуючи родичам.

Пф-ф. Анітрохи не менше тиран. Все такий же.

Ось навіщо його попросили мене прихистити і стежити за мною? Це ж нестерпно, таке витримувати!

Лера почала доводити Дану, що він сноб яких пошукати. Пригрозила йому написати на стінах який бос злющий у неї. І що так з сестрами навіть зведеними, місячними і новими не вчиняють.

Я обіцяла зі свого боку ні в що не вляпатися, тільки розсмішивши недобратика. А з ним заодно і бороданів. Але тим поржати і приводу не треба.

- До вечора я подумаю і скажу про своє рішення.

Цар, він же байкер, він же гірше Яшки, хлюпнув на нас надією, що ще передумає. Готова відро кави йому зварити, аби погодився відпустити в клуб мегаполісу, в доросле супер-пуперське життя.

Лера перед моїм поверненням в квартиру пообіцяла ще на нього натиснути. І почала розводити фарби для розпису стін.

У квартиру я вирушила одна. Дан нехай потроху, але вже починає довіряти. Навіть ключ видав сьогодні вранці. Так що зможу не бігати за ним хвостиком по мотосалону.

Під враженням нашої прогулянки з Лерою і знайомства з Анею, облому від Дана і переживання відпустить чи ні, в голові все змішалося. Але вистрілило найголовніше! Якщо я точно не повертаюся додому і втупила, то…

Час прийшов.

Сідаю на ліжко. Хвилювання зашкалює як на іспиті. Беру в руки телефон і тремтячими пальцями перегортаю до потрібного номера.

Я вивчила його вже напам'ять.

Натискаю на виклик. А сама трясуся. Що скажу? Як відповім?

Ну ж, я зможу, я впораюся.

Довгі гудки навіть не нервують. Просто потрібно почекати. Трохи зовсім. І ще трошки.

Виклик сам відключився.

Набираю ще раз. Ще і ще.

Буває ж, що не чути? Так і у мене було, коли я у бабусі водила Яшку далеко на луки пастися, теж телефон не чула.

Шостий раз натискаю на виклик і ... мені кажуть, що мережа поза доступом. Але я не впадаю у відчай. Спробую пізніше набрати знову…