Роздiл 3

Дан

Ніка така ж тиха миша, як я рок-музикант! Ти бач, байки їй не догодили. Якби не гора речей - посадив би за милу душу, нікуди б не поділася. Приїхала до мене, нехай і живе за моїми правилами. З приводу того, що в моїй холостяцькій барлозі почнуть з'являтися домашні квіти, взагалі розлютило.

Сам вже не зрозумію, що мене так розгнівало поруч з нею. Чи то її балаканина нескінченна, і розуміння, що про спокій можна забути. А може невдоволення в зелених, під колір мого байка, очах. По виду їй і вісімнадцять важко дати з натяжкою. Невисокого зросту, у своїй яскравій майці з прилиплим брудом, якомусь безглуздому комбінезоні, начебто Ніка не коледж закінчила, а тільки школу. Та й хвіст із зібраного каштанового волосся теж смішно колихався поки вона за мною бігла.

З першої секунди я їй безсумнівно не сподобався. Ну і нехай, мені тільки краще. Боятиметься - більше поваги матиме до мене. Інакше сяде на голову, як Лера і почне мотузки з мене вити.

Зупиняюся спеціально з боку двору біля свого будинку, щоб найцікавіші співробітники, а вони у мене всі такі, не вискочили з мотосалона. Вони можуть клієнтів кинути заради цікавого видовища.

Під'їжджає таксі і я, тимчасово прощаючись зі своїм звичним розкладом, відкриваю дверцята з боку Ніки.

- Там міст був такий широкий-преширокий, - вона вискакує і з першої секунди вивалює свої враження, ще й показує на додачу, - по ньому люди на великах каталися і на роликах. Ой, а річка! По ній же корабель плив справжнісінький. З о-о-о-такими вітрилами. Тільки ти не подумай, що я темна, ні-ні-ні, — махає головою, а я не те, що подумати, забув вже куди йти зібрався з її валізами. - Все на світі в інтернеті бачила, а своїми очима мало. Зате тепер зможу скрізь побувати. Весь мегаполіс обійти. Ух ти ж супер-пуперське життя у тебе тут!

Відкриваю двері в свій під'їзд і до самої квартири відсторонено слухаю перерахування всього, що вважав в порядку речей і не надавав значення. Мене цікавить, коли вона обходити мегаполіс зібралася? Вляпається ж як пити дати кудись, а мені розсьорбуй.

Таку простачку ще пошукати. Добре слово почує і побіжить куди покликали. Навіть табличку «наївна дурепа » вішати не треба. Все читається і так великими літерами.

Переступаючи поріг квартири, попереджаю:

- Ніка, дивись під но…

Та хай йому грець! Не встигаю доказати, як моя гостя вже розтягнулася плазом на підлозі, спіткнувшись через скати.

- Ай-й! Боляче ж як! Ти мене в гараж привів жити?

Приймає сидяче положення і озирається по боках.

Дожився. Мій стильний барліг гаражем обізвали.

Для мене це норма зберігати змінні скати на Харлей-Девідсон в коридорі. Кермо від другого байка теж на своєму місці, так само, як і контейнер з мастилом і ще маса потрібних для життя речей.

Де хочу там і кидаю! Моя особиста справа.

- Йти зможеш, Ніко? - піднімаю її другий за сьогодні раз на ноги.

Звалилося ж диво на мою голову.

- Еге ж, та я вже в нормі, мені падати не звикати — вихоплює у мене пакет зі своєю фіалкою і, трохи кульгаючи, біжить оглядати квартиру, вигукуючи на бігу: - Ой ти ж гралися гуси, ох ти ж щоб мене! Треба ж, як люди в мегаполісі живуть. Простору багато, а зачепитися оку нема за що. У моєї бабусі мабуть гарніше в старій халупці.

О господи, дай мені сил! Якщо місячна сестра буде продовжувати говорити всі свої думки в такій же манері, я їй скотчем рот заклею.

- Тут буде твоя кімната, - кличу її, розкриваючи одну з трьох спалень. - Але врахуй, будеш плутатися під ногами, то і справді відправлю в гараж. Халупа бабусі номером люкс буде здаватися, - Лякаю, звичайно, але і їй не слід мій ультрасучасний стиль хай-тек порівнювати з хрін знає чим.

- Так, а якщо мені треба буде вийти на вулицю. Я що, дозвіл питати повинна?

 А простачка з гонором і ще яким, вірно на вокзалі помітив.

- Повинна! Загубишся де-небудь. І хто тебе шукати повинен, га?

Ніка під напором моїх цілком логічних питань задкує до вікна, подалі від мене.

- Я що на домашнього вихованця схожа? — волає від обурення тоненьким голоском — чого мені губитися? Сіла в автобус і приїхала, куди треба. І взагалі! Перестань на мене голос підвищувати. Ти мене дуже лякаєш.

З якого дива я можу налякати?

Вдає з себе, як всі дівчата, не більше того. Згоден, добрим мене назвати складно. Ну не можу ж я бути таким страшним, що вона за шторою сховалася? Або можу?

- Так, гаразд — розумію, що вже не вилізе, поки я не піду, — розбирай свої речі. Тимчасово розбирай! - мене гріє це слово, що не назавжди таке диво оселилося. - Пізніше я зайду за тобою і відведу познайомити з... ну сама побачиш, з ким. Якщо вже ти зі мною живеш, повинна бути знайома з моїм оточенням.

- Якщо повинна, я згодна, - через штори лунає тихий писк.

Грюкаю роздратовано дверима спальні і вибігаю в коридор.

У всьому цей наречений винен, не вгамується ніяк зі своїми весіллями. Ще бісить те, що у дядька є рідний син. Ми хоч і живемо в одному місті, але не спілкуємося. Так ні ж, до нього не можна. Бачте, у нашого піар агента із зіркою в лобі кімнат окремих немає, суцільна студія на весь поверх.

Зате у мене гірше, ніж у бабусі Ніки в старій халупці і нічого. А хоча, є у нього місце чи ні, він і так би знайшов мільйон відмазок. Жук рідкісний, виду пронирливих гівнюків.

Закриваю її, не залишаючи ключа. Обійдеться. Стукне що в голову, і втече ще. Дивна ця дівка, до нервового тику дивна.

Спускаюся на перший поверх і заходжу в зал мотосалону через запасний хід.

- Бос тут!!! - побачивши мене здалеку кричить напарничкам рудобородий, і всі інші вилазять з підсобки.

Ну ось. Так і знав, що фігньою страждають. Моя команда консультантів і мотослюсарів в зборі. П'ять здорованів з бородами, якими вони пишаються і міряються між собою. Байкери на всю голову. Іншими словами, працівники, яких терплю, лаю, але і не уявляю себе без них.