•100•

(Ліка)

Я прокинулася о дванадцятій — вихідний, нікуди не треба, будильник вимкнений ще звечора.

Сонце вже було високо, світло різало очі крізь штори. Я лежала, дивилася в стелю і не могла повірити, що вчора сталося. Проте каблучка на пальці доводила що це був не сон.

Я постійно торкалася її, згадуючи деталі вчорашнього дня.

Пропозиція. Ні, навіть дві пропозиції. Одна — на сцені, під світлом прожекторів і криками натовпу. Друга — на мості, в тиші, тільки ми і річка внизу. Від першої в мене досі серце калатає, коли згадую. Від другої хочеться плакати — тихо, від полегшення і тепла.

Ден почув мене, не образився сам і не образив мене. Просто зробив так, як треба. Як я мріяла.

Взяла телефон і набрала Пусічку. Він відповів після другого гудка.

— Зайко, ти жива? — голос був сонний, але радісний.

— Жива. І заручена.

В трубці запала тиша, яка через кілька секунд вибухнула:

— Щооо?! Саранов таки зробив тобі пропозицію? Вчора? На концерті, на який ви пішли?

— Ага. Став на коліно прямо на сцені. Соліст дав йому мікрофон, а весь зал гудів і свистів. Я мало не вмерла від шоку!

Стасик голосно засміявся:

— Ти молодець, що не втекла. А я думав, ти його вб’єш за таку публічність.

— Майже вбила. Але потім змусила повторити пропозицію. Ну не змусила, він сам так захотів. Зробив, коли ми були вдвох, на мості і без камер.

— Зайко… ти серйозно змусила його двічі робити пропозицію? Ну ти й жорстока дівчина. Бідний Цербер, мабуть, досі в шоці.

— Він сам запропонував. Сказав, що хоче, щоб усе було правильно.

Пусічка зітхнув тепліше.

— Він тебе любить. Це видно навіть сліпому. Вітаю, сестричко. Тепер ти офіційно наречена Саранова. Готуйся до весілля — він точно влаштує там щось ще грандіозніше.

— Готуюся. Але спочатку хочу поговорити з деким.

— Добре, не заважатиму.

— Бувай, Стасику.

Встала, швидко вмилася, накинула светр і штани, пішла до його кімнати. Діма сидів на ліжку, гортав телефон. Побачив мене — посміхнувся широко.

— Ну що, наречена. Покажи каблучку — Ден не втримався і вже все мені розповів.

Я простягнула руку. Він узяв її, розглянув.

— Красива. Я б сказав у твоєму стилі — із закладеним сенсом.

— Дімко… я тепер офіційно з ним. І це мене лякає і радує одночасно. Це ж справжнє сімейне життя!

Він кивнув.

— Розумію. Але ж ти його любиш. А він тебе — до божевілля. Тож усе буде добре. Тільки не діставай його сильно, занозо. Він і так на одній нозі стрибає.

Я засміялася, сіла поруч.

— А в тебе як? З Аліною.

Він відвів погляд. Помовчав.

— Ми зробили тест ДНК.

Я завмерла.

— І?

— Дитина від мене, 99,9 %.

Я верескнула, кинулася йому на шию.

— Дімо! Вітаю! Це ж… це ж чудово!

Він обійняв мене у відповідь, але посмішка вийшла сумною.

— Так. Чудово. Але я досі не знаю, що з цим робити.

Я відсторонилася, подивилася йому в очі.

— А що тут вирішувати? Ти її любиш. Вона тебе теж. У вас дитина спільна — це ж шанс.

Він зітхнув.

— Я боюся. Після всього, що було… зрада, брехня, мовчання. Як повірити, що тепер усе буде інакше?

Я взяла його за руку.

— Не вір сліпо. Просто подумай. Вона не втекла, коли дізналася про тест. Запросила подивитися разом результати. А ти досі її кохаєш — це видно по очах. Дитина — це не привід терпіти, але це привід спробувати. Забути старі образи. Не одразу, не за день. Але спробувати. Бо якщо не спробуєш — потім жалкуватимеш.

Він мовчав довго. Потім кивнув.

— Дякую, Лік. Я подумаю, серйозно.

Я обійняла його ще раз.

— Добре подумай. Бо дитина не чекатиме, поки ти розберешся в собі.

Він слабко і невпевнено посміхнувся.

— Ти вже майбутня дружина, от мене і повчаєш.

— Завжди повчатиму. Бо ти мій брат. І я хочу, щоб у тебе все було добре. Як у мене.Ти ж теж мене повчав. Он які санти-барбари були в нас нещодавно!

Він поцілував мене в маківку.

— Іди вже до свого Саранова. Він, мабуть, уже прокинувся і бурчить, що ти досі йому не подзвонила і ви досі не зустрілися.

Я встала, посміхнулася, і погрозила пальчиком:

— Іду. Але ввечері поговоримо ще про це.

— Добре. Іди, наречена.

Я вийшла з кімнати, відчуваючи, як усередині все тріпотить: попереду весілля. Важливий день, між іншим! І дитина, яка народиться у Діми та Аліни — невже в мене буде плем'яшка?