•75•

Я поклала трубку й дивилася на екран кілька секунд, ніби не вірила, що розмова справді відбулася.

Стасик сидів поруч, не відриваючи від мене погляду. Він уже зрозумів, що щось пішло не так, бо я сиділа бліда й мовчала.

— Ну? — спитав він тихо. — Вона погодилася?

Я кивнула.

— Так. Сказала, що приїде. Я напишу їй і назначу зустріч завтра ввечері, десь о сьомій, у кав’ярні біля старого ринку.

Він видихнув з полегшенням.

— Добре. Це вже крок. А чому ти така пришиблена?

Я повернулася до нього. Голос тремтів, хоч я намагалася триматися.

— Вона на восьмому місяці вагітності, і термін збігається. Точніше, збігається з тим періодом, коли вона розійшлася з Дімкою. І коли… коли вона нібито переспала з Деном.

Стасик завмер. Потім повільно відставив коробку з піцою.

— Ти думаєш…

— Я не знаю, що думати. Ден клявся, що між ними нічого не було. Але якщо це дитина Дена… Стасику, якщо це його дитина, то все. Я не витримаю. Просто не витримаю.

Він обійняв мене за плечі, притягнув до себе. Я притулилася, бо ноги підкосилися.

— Тихо. Не накручуй себе зараз. Ти ж не знаєш напевно. Може, це від когось іншого. Може, вона зустрілася з кимось після Дімки. Або навіть під час. Ти не знаєш. І не дізнаєшся, доки не поговориш з нею віч-на-віч.

Я кивнула в його плече, але сльози все одно котилися.

— А якщо вона скаже, що від Дена? Що тоді?

— Тоді ти знатимеш правду. І зможеш вирішити, що робити далі. Але зараз ти просто мучитимеш себе припущеннями. Це марно.

Він відсторонився, узяв моє обличчя в долоні, змусив подивитися йому в очі.

— Ти сильна. Ти впораєшся. Головне — зустрітися й поговорити. Без криків, без істерик. Просто спитати. І почути відповідь.

Я витерла щоки.

— Я хочу зробити очну ставку. Зібрати їх усіх разом. Дена, Дімку, Аліну. Нехай говорять при мені. Нехай один одного слухають. Бо поодинці кожен скаже своє, а разом… разом правда вилізе.

Стасик підняв брови.

— Очну ставку?

— Так. Бо інакше кожен залишиться при своєму. Дімка не повірить Дену. Ден не повірить Аліні, якщо вона скаже щось не те. А я не повірю нікому, якщо не побачу їх разом.

Він подумав секунду, потім кивнув.

— Ідея не погана. Але як ти їх усіх збереш в одному місці? Дімка тебе послухає? Ден прийде? Аліна не передумає?

— Дімці я скажу, що це остання спроба все пояснити. Що якщо він не прийде — я сама поїду до Аліни й дізнаюся все без нього. Він не дозволить. Він захоче бути присутнім, щоб контролювати ситуацію.

— А Ден?

— Дену скажу правду. Що Аліна вагітна. Що термін збігається. І що я хочу почути все від неї самої. Він прийде. Бо знає, що я зараз на межі.

— А Аліна?

— Вона вже погодилася приїхати. Сказала, що допоможе, чим зможе. Якщо я попрошу, щоб прийшли й інші — вона не відмовить.

Стасик усміхнувся краєчком губ.

— Ти хитра, зайко. Але це може спрацювати. Тільки без скандалів. Домовся з усіма заздалегідь. А коли зустрінетеся, говоріть спокійно, по черзі, без криків.

Я кивнула.

— Так і зроблю. Завтра після тренування скажу Дену. Потім Дімці. Аліні напишу, де й коли точно.

Він стиснув мою руку.

— Якщо що, я на зв'язку.

Я обійняла його міцно.

— Дякую. Без тебе я б здуріла.

Він поплескав мене по спині.

— Ти й так трохи здуріла. Але це нормально. Любов — штука божевільна.