•74•

— Ну що, напишемо їй? — Стас тримав палець напоготові й в очікуванні дивився на мене.

Я задумалася.

Ну напишемо їй — і що? Вона може відповісти невідомо коли, плюс, можливо, її робочий акаунт веде якийсь адміністратор. Ні, не хочу я їй писати.

Подивилася на Пусічку:

— Слухай, Стасику, там же є її номер — може, відразу подзвонимо їй? Мені здається, це буде швидше та результативніше.

Друг потиснув плечима, ніби даючи зрозуміти, що зробить так, як я вирішу сама.

Скопіювала номер і ввела його в наборі, а потім, трошки повагавшись, натиснула-таки на ту кляту кнопку виклику.

Почулися довгі гудки, і коли мій терпець урвався і я вже хотіла кинути трубку, бо не вірила, що хтось таки її підніме, почулося коротке і захекане:

— Алло!

Я мовчала.

Ну от що саме я маю їй зараз сказати? Чому моя дурна голова не продумала варіанти діалогу та реплік до цієї розмови завчасно?

Яка ж я безголова довбня!

— Алло! Я вас слухаю!

Я прокашлялася і нарешті відповіла:

— Вітаю, це Аліна?

На тому боці зв’язку почувся зібраний голос:

— Так, це Аліна Сізова. Ви з приводу заняття? — жіночий голос набув співчутливого тону. — На жаль, зараз я вам нічим допомогти не можу. Через власні життєві обставини я на даний момент не проводжу ані групових, ані індивідуальних занять. Вибачте.

Вона вже хотіла кинути трубку, як я спитала:

— Життєві обставини? У вас щось сталося?

Вона засміялася:

— Нічого поганого! Просто я зараз на восьмому місяці вагітності, і такі активні заняття протипоказані в моєму стані.

Серце тьохнуло.

Я кинулася рахувати: якщо вона на восьмому місяці, то це… цілком збігається з датою їхнього з Дімою розставання.

Тобто… це цілком могла бути дитина мого брата…

Або — мене тіпнуло від цього припущення — від… Дена? Вона ж могла завагітніти від Дена?

По спині потік холодний піт.

Так, Ден казав, що не спав із Аліною. Але ж цілком могла статися якась помилка? Він міг забути про неї або не впізнати її. І тоді… це могла бути дитина Дена.

Від думки, що в мого хлопця може скоро народитися дитина від чужої дівчини, мені стало погано.

Та ні — «погано» це м’яко сказано. Навіть дуже.
Насправді від цієї думки в мене закрутило шлунок, і мене почало трохи нудити.

Я зрозуміла, що тягнути далі й удавати зацікавлену відвідувачку зумби просто не має сенсу, тому вимовила:

— Аліно, це сестра Діми Бажаного. Ти пам’ятаєш мене?

На мить співрозмовниця затихла, а потім спитала:

— Ліко, це ти? Чому ти мені дзвониш?

Я не знала, як зібрати до купи всі ці думки, які враз заполонили мою голову.

— Я… я дзвоню тобі, бо мені потрібна твоя допомога.

— Допомога? — почулося неабияке здивування. — Кажи, в чому саме. Чим зможу тобі, тим і допоможу.

Я зібралася з духом.

— Напевне, ти не захочеш. Скажеш, що я здуріла і тобі й даром це не потрібно.

— Ліко, кажи вже. Можливо, ти дарма себе накрутила.

З кожним промовленим словом я втрачала впевненість.

— Знаю, ви розійшлися з моїм братом, і це для вас обох пройдений етап. Однак, на жаль, у мене зараз виникли певні проблеми — Діма забороняє мені зустрічатися з одним хлопцем, бо думає, що ти зрадила йому саме з ним. А я не можу без цього хлопця, я його дуже-дуже люблю. Тому ти мені потрібна, щоб розібратися з усім раз і назавжди.

Глибоке зітхання прозвучало в трубці.

— Ліко, це… занадто особисте. Та й я казала Дімі — хлопець, з яким я зустрілася, був капітаном його команди. Що ще тут можна мусолити?

Я почала благати:

— Аліно, може, сталася якась помилка або непорозуміння. Ми маємо поговорити, я благаю тебе!

Пауза.

— Добре. Це, звісно, схоже на якесь божевілля, але я згодна. Коли і куди мені під’їхати?