•72•

Пусічка приїхав через сорок хвилин.

Побачивши мене, Стасик одразу помітив червоні очі й розмазану туш.

— Ого, зайко, ти що, цілий потоп влаштувала?

Я кинулася йому на шию й розридалася знову, не стримуючись. Він міцно обійняв мене, поплескав по спині.

— Тихо, тихо. Давай спочатку в кімнату, а потім розберемося. Піца в сумці, ще тепла.

Ми пройшли до мене, зачинили двері. Я сіла на ліжко, він — поруч, відкрив коробку, простягнув шматок.

— Їж. Сльози на голодний шлунок — погана комбінація.

Я взяла шматок, але тільки покрутила його в руках.

— Стасику, маю тобі щось сказати. Коротше… ми із Деном Сарановим разом. Уже близько півтора тижня.

Він завмер із піцою біля рота, потім повільно опустив руку. На обличчі з’явилося спочатку здивування, потім лукава посмішка.

— Отой пихатий самозакоханий йолоп, який тебе бісив щоразу, коли відкривав рота? Серйозно?

Я кивнула, витираючи ніс рукавом.

— Зараз усе змінилося, Стасику. Спочатку ми одне одного дратували, потім… не знаю, як пояснити. Ненависть переросла в щось шалене. Він мені потрібен. Я з ним щаслива по-справжньому, як ніколи раніше.

Стасик відкусив шматок, пожував, подумав.

— То в чому ж тоді трагедія? Чому ти тут ридаєш, ніби кінець світу?

Я видихнула, слова полилися швидко, ніби боялися, що я передумаю їх вимовляти.

— Дімка про це дізнався, бо хтось виклав наше фото в мережу. Він чекав мене вдома, показав його. Кричав, що я зрадила його. Що знала, як йому боляче через Аліну, а все одно обрала Дена. Вимагає, щоб я розірвала з ним. Сказав, що якщо не зроблю цього сьогодні — закінчить усе сам. Поставив перед вибором: або брат, або Саранов. А я не хочу обирати. Мені потрібні обидва. Дімка — моя сім’я, він завжди був поруч, захищав мене. А Ден… Ден — це те, без чого я тепер не уявляю себе. І я не знаю, як це розрулити. Голова не варить.

Стасик мовчав, доїдав шматок. Потім витер пальці серветкою, повернувся до мене.

— Слухай. Дімка зараз у люті, бо бачить тільки минуле. Бачив, як Аліна його зрадила, і вирішив, що Ден винен у всьому. А ти для нього досі маленька сестричка, яку треба берегти від таких, як Саранов. Він не бачить, що ти вже доросла й сама вирішуєш, з ким бути щасливою.

— Я йому казала. Він не слухає. Каже, що Ден бреше, що я наївна.

Стасик кивнув.

— Тоді треба зняти це питання раз і назавжди. Знайди Аліну й поговори з нею сама, напряму. Запитай, що там справді було між нею й Деном. Якщо вона підтвердить, що нічого серйозного не було, що вона все вигадала, щоб зачепити Діму, — то буде інша справа. А може, взагалі сталася помилка. Він не зможе ігнорувати слова самої Аліни. А якщо вона скаже правду — ти матимеш доказ, який важить більше, ніж будь-які твої слова чи слова Дена.

Я підняла очі.

— Стасику, або ти геній, або це я тупа! Чого ми раніше не додумалися до цього?

— Ну а що ти втрачаєш? Якщо не зробиш нічого — Дімка змусить тебе розірвати з Деном. Якщо зробиш — принаймні матимеш шанс. І якщо Аліна скаже правду — Дімка побачить, що помилявся. А якщо збреше… ну тоді ти знатимеш, що Ден таки приховував щось. Але я ставлю на те, що вона не брехатиме тобі в очі.

Я мовчала, пережовуючи його слова.

— І як її знайти?

Стасик усміхнувся.

— У тебе ж є інстаграм. У Дімки теж. Подивимося, чи підписана вона на когось із вас. Або у Дена. Або просто пошукаємо за ім’ям. Вона ж не зникла з лиця землі. Якщо треба — я допоможу. Разом розберемося.

Я видихнула. Вперше за весь вечір у грудях стало трохи легше.

— Добре. Давай шукати.

Він простягнув мені ще шматок піци.

— Спочатку доїж, а вже потім — до справи. Бо голодна ти тільки гірше все придумуєш.

Я взяла шматок і усміхнулася.
Можливо, це й справді вихід.