•64•

Я вийшла на вулицю, глибоко вдихнула холодне ранкове повітря. Сонце тільки піднімалося, небо було чисте. Пішла до парковки повільно, щоб не поспішати на очах у вікнах.

Підійшла до неї за п’ять хвилин до десятої. Ден уже чекав — сидів у машині з опущеним вікном.

Вийшов, обійшов машину, відкрив двері пасажирського сидіння.

— Заходь, мала. Сьогодні без поспіху — тільки ми вдвох.

Я сіла, пристебнулася, а він неочікувано нахилився й поцілував мене.

Мені лише встигло перехопити подих, а він уже відсторонився, сів за кермо, завів двигун. Машина рушила плавно, ми виїхали на трасу.

Дорогою говорили про дрібниці: про погоду, яка нарешті потепліла, про останній матч.

Не згадували брата — ніби домовилися мовчати про нього сьогодні.

У сусідньому місті виїхали в центр. Запаркувалися біля ринку, пішли пішки. Вулиці були жвавими: люди поспішали у справах, кав’ярні були повні, вітрини магазинів блищали.

Ден узяв мене за руку — просто так, без слів. Пальці переплелися, і від цього простого дотику в грудях потепліло.

— Куди спочатку? — спитав він.

— По каву. І морозива хочу!

Він засміявся.

— Ти ж замерзнеш.

— Тоді ти зігрієш мене.

Ми зайшли в маленьку кав’ярню на розі. Замовили лате й те моє омріяне морозиво з фісташковою крихтою. Сиділи за столиком біля вікна, дивилися на перехожих.

Ден розповів про дитинство — як грав у футбол на вулиці з хлопцями, як батько вчив його грати.

Я говорила про свої мрії: хотіла вчитися на дизайнера, малювати інтер’єри. Він слухав уважно, кивав, іноді торкаючись моєї руки.

Коли вийшли, пішли парком. Дерева були ще голі, але повітря — свіже, вже з ледь вловимим запахом весни.

Ми зупинилися біля лавки, він притягнув мене до себе, поцілував — спочатку легко, потім глибше.

Його губи були гарячі, руки на талії стиснули міцніше. Я відповіла, обхопила шию, відчула, як тіло реагує: серце забилося швидше, шкіра вкрилася мурашками.

— Чорт, як я скучив, — прошепотів він, відриваючись.

— Я теж. Не хочу, щоб ти мене відпускав.

Ми цілувалися далі — довго, ніби компенсуючи всі приховані зустрічі. Хтось пройшов повз, але нам було байдуже. Тут, у чужому місті, ми були просто хлопець і дівчина.

Прогулялися далі: зайшли в магазинчик із книгами, де він купив мені популярний дарк-роман, який я хотіла, бо згадала, що на нього був цікавий огляд у популярного буктокера.

Потім — у парк атракціонів. Невеликий, але з колесом огляду. Піднялися вгору, місто внизу — як на долоні. Він обійняв мене ззаду, поцілував у шию.

— Дивись, он там річка. А тут, — він розвернув мене так, щоб я дивилася тільки на нього, — твоє майбутнє.

— З тобою? — я засміялася.

— Ну звісно, солоденька. Ти хотіла когось іншого?

Поцілунок у шию став палкішим — його руки ковзнули під куртку, торкнулися шкіри. Я вигнулася, відчула жар у животі. Він тихо застогнав, притиснув мене до стінки кабінки.

— Мала, ти мене зводиш з розуму.

Ден глянув на мене, і його очі потемніли.

— Знаєш що? Зараз зніму номер у готелі. Хочу торкатися тебе там, де нам ніхто не завадить.

Я кивнула, не вагаючись. Серце стукало голосно.

Готель знайшли неподалік, без зайвих питань. Ден оплатив номер, ми піднялися сходами. Двері зачинилися — і все вибухнуло.

Він притиснув мене до стіни, поцілував жорстко, ніби не міг надихатися. Руки стиснули стегна, підняли вгору — я обвила ноги навколо його талії. Він поніс мене до ліжка, кинув на матрац, навис зверху.

— Ти моя, маленька злючко, — хрипко сказав, стягуючи з мене куртку.

— Доведи це, капітане.

Він усміхнувся хижо, кофта полетіла вниз, губи ковзнули по вирізу. Я застогнала, поки його руки стискали мене всюди, дражнячи.

— Чорт, як ти пахнеш, — прошепотів він, цілуючи все нижче.

Я вигнулася, хапаючи його за волосся.

— Не муч… Дене…

Він піднявся й наблизився до мене впритул так, що я скрикнула від задоволення. Рухи були швидкі, жорсткі, ніби виливали всю тугу. Піт стікав по шкірі, дихання переривалося стогонами.

— Скажи, що скучила, — вимагав він, сповільнюючись, щоб подражнити.

— Скучила… Дуже… А ти?

— До божевілля.

Хвилі накотили — сильні, нестримні. Я крикнула його ім’я, він застогнав, упав поруч, обіймаючи міцно.

Ми лежали, важко дихаючи, і він поцілував мене в чоло.

— Це тільки початок, мала. Скоро ми більше не ховатимемося, і ти будеш вся у моєму розпорядженні.

Я посміхнулася, притулилася ближче. Емоції переповнювали: радість, страх, бажання. Скучили ми не тільки тілами — душами теж. І це робило все гострішим.