•56•

Ледве дочекавшись вечора й доробивши свою роботу, я поскакала у кімнату за купальником.

Вже хотіла вибігти, але вчасно зупинилася й подивилася на себе в дзеркало: ні, це нікуди не годиться.

Хотілося бути гарною та привабливою.

Швидко схопила щітку для волосся й привела його в порядок, а тоді плюнула й пішла у ванну почистити зуби.

Мене трясло від передочікування, і я намагалася себе заспокоїти тим, що вже сто п’ятдесят разів зустрічала у своєму житті Дена, нічого особливого.

Але, правду кажучи, вчорашня подія ніби розвалила якусь стіну й зробила нас іншими людьми.

Тобто я ніби вперше з ним познайомилася, і тепер я ніби закохана дурепка, яка йде на перше побачення.

Двері СПА були прикриті, але я впевнено просковзнула в напівтемряву, шукаючи поглядом хлопця.

Ден чекав мене, напівлежачи на шезлонгу.

Побачивши його, я радісно скрикнула й побігла назустріч. Він почув мій голос і різко встав, простягаючи руки, щоб спіймати мене.

Я добігла до нього, наче бігун до свого фінішу, і, заскочивши на нього з ногами, міцно обійняла, поки він кружляв мене так, що забирало подих.

— Маленька моя! Я так скучив за тобою.

Він притулився носом до моєї шиї й потерся об шкіру.

— Цей день був наче якась жахлива тортура.

Я вигукнула, погоджуючись:

— Ага, я думала, ці тарілки ніколи не скінчаться. Навіть розбила одну.

Саранов, гад такий, засміявся з мене:

— Ліка, ти у своєму репертуарі. Не можеш без пригод на свою п’яту точку.

А тоді перестав сміятися й уважно подивився на мене, змусивши застигнути.

Його губи повільно наблизилися до моїх, і це було справді дуже повільно. Бо коли вони нарешті торкнулися мене, всередині вибухнув яскравий спалах, якого я чекала з нетерпінням.

Я танула, відчуваючи, як ці губи торкаються моїх, вивчають їх то ніжно, то більш жорстко. Як руки заплутуються у волоссі.

— Ліка… — він промовив моє ім’я, не перериваючи поцілунку. — Я скучив, чула?

А тоді відсторонився, щоб ще раз подивитися на мене.

Я трохи засоромилася від такої пильної уваги, тому швидко запропонувала піти у теплий басейн, і ми відчинили пластикові дверцята, що вели на вулицю.

Пропливши пару метрів, ми зупинилися, обійнявши одне одного.

Це було так дивно й водночас приємно: на вулиці холодина, а ми майже без одягу, і нам комфортно, бо вода тепла, а навколо клуби пари.

Ані я, ані Ден не хотіли закінчувати цей вечір.