•50•

Думаєте, я сиділа в коридорі й рюмсала, як дівчисько?

Як би не так!

Єдине, що я завзято намагалася вгамувати, — це власну неконтрольовану злість.

Що ж, капітан «Цербера» повністю виправдав свою репутацію. Чого я від нього очікувала?

Вірності та вічного кохання?
Але ж ніякого кохання не було і немає!

Ми навіть не зустрічаємося, він нічого мені не винен, а отже — цілком вільний хлопець, який може зганяти напругу з ким захоче…

А отже, виходить, усі його слова були пустими й непотрібними, як старі лахи, і все, чого йому хотілося, — підкорити чергову фортецю.

Бабій! Клятий довбаний бабій!

А чого я так парюсь?
Хіба він мені так уже й потрібен?

Що я там казала про заборонений плід — що він цікавий тим, що заборонений, попри те, що поруч є набагато кращі?

То мені не потрібен цей спорчений гнилий плід!

Гордо задрала підборіддя і рушила до своєї кімнати — якщо Анька припхається, я просто не відчиню внутрішній замок.

Хай до вечора погуляє. А там потерпіти пару днів — і гудбай!

Підійшла до своєї кімнати і різко встромила ключ у замок.

— Ліко? Усе добре?

Ще цього принца мені не вистачало!
Натягнула привітну посмішку на зле обличчя і повернулася до Макса:

— А, це ти? Привіт.

Він широко посміхнувся і підморгнув:

— Слухай, а ти не хотіла б увечері зустрітися на терасі, попити каву або шампанське?

На терасі?
Там, де, можливо, буде блукати той довбаний баран?
Ще б пак!

Миттю ввімкнула чарівну посмішку:

— Максе, я зовсім не проти трохи посидіти разом!

Схоже, він залишився дуже задоволений моєю відповіддю, бо посміхнувся ще ширше і зробив крок назустріч.

І раптом мені прийшла просто неймовірно дурна і водночас неймовірно зухвала ідея…

Якщо мені не потрібен той заборонений спорчений гнилий плід, то чому б мені прямо зараз не взяти плід, який сам припхався під мої двері й є набагато кращим і щирим?

Відчинила двері й узяла Макса за руку:

— Максе… я… зайди, будь ласка.

Він здивовано підняв брови, але зайшов.
Я швидко зачинила двері й підійшла до нього:

— Максе, я не знаю, навіщо я прошу тебе про це, але… поцілуй мене!

Він вагався, і я, рішуче наблизившись до нього, торкнулася його губ.

Спочатку він був дуже несміливим і не відповідав мені — і це зрозуміло. Чи часто на вас нападає малознайома дівчина, затягує в номер і починає цілувати?

Але поступово він розслабився і почав обережно відповідати на поцілунок, торкаючись усе сміливіше.

Коли я поклала свою долоню йому на груди, він обхопив мою талію своєю рукою і притиснув до себе.

Я відчула, як тканина ковзнула вище, і спини торкнулася спочатку прохолода, а тоді — невагомі дотики й погладжування.

Це… чи не занадто це?

Розум кричав, що цього не треба, але вперта гордість вважала інакше.

«Ще! Ще! — кричала вона. — Той мерзотний бабій теж би не церемонився, повір, Ліко!»

Я навіть не помітила, як м’які губи Макса перейшли з губ на щоку, а тоді — на шию.

Баааааам!

Двері широко розчахнулися, явивши перед наші обличчя розкуйовдженого, розгубленого Саранова.