•47•

(Ден)

Твою ж…

На вулиці було темно, і я міг посидіти наодинці без зайвих очей.

Зробив ковток з банки й скривився.

Що ми маємо на даний момент?

Самотня, гарненька цукерочка, яка приваблює на свій мед оточуючих бджіл, і я — абсолютно зв’язаний по руках і ногах, змушений за цим спостерігати.

Ні, ну якщо подумати, можна було б на всіх наплювати. Але чи не закінчиться це якоюсь новою х*****?

На носу останні тренування і турнір. Команда має бути зібрана, а їх капітан і так розклеївся, мов вафля, і займається фіг зна чим. А якщо влаштувати нову бійку, тренер того точно не пробачить.

Дивовижно, що він досі не відібрав мою капітанську пов’язку і закрив очі на шум.

При цьому треба враховувати, що Ліка — б**** живе створіння і може мати свою думку, яка, знову ж таки, може бути не на мою користь.

Прикрив очі, стискаючи зуби.

Думка, що Ліка може замутити з Максом або хоча б іще з кимось, змушувала кулаки стискатися, а мозок — злитися.

На себе, на неї, на обставини.

«Ні, братан, це нікуди не годиться! Що ти, б****, робиш із собою? В яку ганчірку себе перетворюєш? Це все просто смішно!»

Або я негайно щось роблю із собою та усим цим, або простіше гепнутися об щось тверде і не дратувати своє его.

А загалом…
Холодна посмішка розтягнула мої губи.

Загалом, я просто маю краще себе контролювати.

Справді, абсолютно тупо на кожному кроці показувати кожному першому зустрічному свої справжні почуття та емоції. Достатньо того, що я вже показав.

Чого мені нервувати?
Кожна, б****, кожна була готова впасти до моїх ніг!
І Ліка не стане винятком.

Можливо, з нею буде складніше, так.
Але вона не стане винятком.

Вона вже хоче мене і думає про мене, хоч і заперечує це.

А Макс…
Я зім’яв порожню банку у своїх руках і жбурнув її просто в центр урни.

А що Макс? Макс — це не константа. Це просто випадкова крапка на графіку або навіть зникаюча величина, тож сильно турбуватися не варто.

«Ба більше, — я посміхнувся куточком губ, — так ця гра стає навіть цікавішою».

Так, згоден, мене трохи поплавило на цій дівчині. Але це не означає, що варто продовжувати робити із себе посміховисько.

Ані сьогодні, ані завтра.
Ніколи.