(Ден)
Як тільки пекельне тренування залишилося позаду, я просто впав усією своєю прибитою тушею на землю й постарався віддихатися.
Інші члени команди зробили те саме — Іванович із Бульдозером сьогодні розстаралися на славу, ганяючи нас як собак, ніби їхньою ціллю було витрясти з нас душу за будь-яку ціну.
Футболка потна й мокра — хоч викручуй. Усе тіло ломило й горіло.
Але завтра крепатури майже не буде — для футболістів це було звичне навантаження на м’язи.
Та звиздець був не в тому, що мені було погано фізично, — звиздець був у тому, що мої думки як крутилися навколо Ліки, як божевільні мухи, так і крутилися далі, зводячи мене з розуму.
Ні, годі, я так не можу!
Зайшов у душ, щоб змити з себе все це лайно, і зачинив двері.
Гаряча вода одразу полилася по плечах, розслабляючи тіло, яке здавалося зараз одним суцільним синцем.
Ліка, Ліка, Ліка…
Чорт, її ім’я вже сиділо в мені, як заноза в дупі.
Її мелодійний голос, який то голосно обурювався й звинувачував, то заворожував спокоєм. Її солодкий запах із якоюсь свіжою, фруктовою ноткою. І той дотик її долоні до моїх грудей.
І неважливо, що вона тоді відштовхнула мене, — важливо, що торкнулася, і мене прошибло, б****, струмом.
Я стояв у цьому душі, поки на мене лилася вода, а в голові — тільки вона, наче фільм на повторі.
Тіло вже реагувало. Реагувало проти волі.
Стискалося й наливалося жаром від цих спогадів.
Мої руки раптом самі потягнулися туди, стиснули, намагаючись угамувати цю фігню, що накопичувалася цілий день.
Рухи вийшли жорсткими, швидкими, ніби я зривав злість на самого себе.
Удар. Рух. Удар. Поштовх. Рух.
Серце стукало в ребрах, дихання переривалося, а вода все змивала.
Змивала, б****, але не те, що треба!
Наприкінці з мене вирвався стогін — різкий, із хрипом, що заглушив шум струменів води.
Я видихнув її ім’я крізь зуби, тихо, але воно смакувало на язиці, наче найсолодший десерт.
Стояв ще хвилину, притулившись до стіни, відчуваючи, як гаряча вода стікає по спині, а всередині — тільки порожнеча й бажання, яке так нікуди й не зникло.