•38•

Мимоволі здригнулася, вдивляючись у напівтемряву: невже моя накачана карма й тут мене дістала?

Ден теж був напівголий — лише в плавках.

Його обличчя було напруженим — вочевидь, він теж прийшов розслаблятися.

Побачивши мене, він навіть не кліпнув оком, не здивувався — лише ковзнув поглядом по моїй фігурі, прикритій клаптиками чорної тканини, і його щелепи помітно стиснулися.

Але на цьому все — жодної іншої зовнішньої реакції.

Він просто сів на лаву поруч і заплющив очі.

Моє серце провалилося кудись у шлунок, і я нервово ковтнула, відчуваючи, як десь у сонячному сплетінні наче закручується щось між тривогою і солодким передчуттям.

Але я не мала цього показувати.

Він нізащо не повинен дізнатися, яку реакцію в мені викликає його присутність.

Та я й сама цього не знала.

Лише коли Ден проходив повз, і я вловлювала його запах або мій погляд зупинявся на його чітких вилицях чи губах, мене немов накривав ступор.

І це дивно — адже самого Саранова як людину, як особистість я не поважала, а подекуди навіть ненавиділа.

Але тіло й мозок усе одно реагували.
Чомусь.

Тож я постаралася виглядати максимально розслабленою, відкинувши голову разом із волоссям назад.

— Коли ти мовчиш, можна уявити, що ми незнайомі, — раптом порушив тишу низьким голосом Ден.

Я відкрила очі й спокійно подивилася на нього:

— Прекрасно. Давай удамо, що всього цього цирку не було, і просто залишимо одне одного в спокої.

Ден усміхнувся куточком губ, і це видовище змусило мене тихо видихнути.

— Але ж ніщо не заважає нам почати з чистого листа.

Мені захотілося похитати головою: надто багато нас розділяло. Ворожнеча з моїм братом, заборона тренера і, зрештою, сама натура Саранова.

Я клялася не мати справи з бабіями. Поклялася в той день, коли батько кинув мою матір із двома дітьми на руках заради нового довгоногого захоплення з накачаним бюстом.

Тож, очевидно, нам просто не по дорозі.

Але вголос я цього не сказала — навіщо? Це й так було зрозуміло нам обом.

Тому я натягла хуліганську посмішку й відповіла:

— Невже ти готовий забути такі палкі й емоційні пригоди? — я піднялася на ліктях і подивилася на нього. — Невже з кожною ти ненавидиш? Невже кожна робила із тебе публічного клоуна? Невже з кожною цілуєшся на стадіоні перед камерами? І ти справді готовий усе це забути, га, Дене?