•36•

Я стояла посеред тренерської кімнати, склавши руки, ніби монашка, але всередині вирувала буря.

Обличчя горіло, видаючи суміш сорому, злості й нерозуміння.

Сергій Іванович сидів за столом, важко дихаючи через ніс, ніби стримував бажання щось рознести. Бульдозер стояв біля дверей, склавши руки на грудях, і дивився осудливим поглядом.

— Ти що, спеціально сюди влаштувалася? — першим не витримав Діма. — Тобі ж було наказано триматися подалі від нашої команди!

Я різко повернула голову до нього.

— Здалися ви мені триста років! Мене сюди відправили.

— Так, Ліко, — Діма ступив крок уперед. — Я пропоную тобі поїхати додому завтра ж. Оплачу тобі зручненьке таксі — і поїдеш зранку.

Я ледь не подавилася:

— Ти серйозно, Дімо? Алло, це моя робота! Мене сюди відправили разом із рештою персоналу на виїзне обслуговування. Я дізналася про ваш заїзд рівно тоді ж, коли й усі інші дівчата — тобто вчора ввечері. Я не телепатка і не сталкерка, Дімо. Чого це я маю звідси їхати?

Саранов, який до цього мовчки сидів у кріслі й крутив у руках пляшку з водою, раптом пирхнув.

— Та чого ви всі так напружилися? Дівчина просто приїхала працювати. Ну не з’їм же я її!

Іванович повернув до нього голову повільно, ніби той щойно плюнув йому на футболку.

— Не з’їси, б****? — голос тренера був тихий, але від того ще загрозливіший. — Кожного разу, коли ти опиняєшся поруч із цією дівчиною, у клубу страждає репутація. Спочатку довбане відео, потім скандальний поцілунок і грьобана бійка прямо перед камерами! Ти магніт для всілякої х****, Дене. А вона — другий полюс цього магніту.

Ден знизав плечима, ніби йому було байдуже.

— Але ми не маємо права втручатися в її роботу.

— Саме так, бо я працюю тут! — я ледь трималася на межі ввічливості й хамства. — Я не можу просто взяти і підвести свою керівницю!

Іванович підвівся, показуючи всім своїм виглядом, як він уже втомився від усіх цих драм.

— Досить. Ось як буде. Анжеліко, ти робиш свою роботу. Але тільки не біля столу Саранова. Де завгодно — головне, у протилежному боці залу.
Дене, — він повернувся до нього, і погляд став сталевим, — ти до неї не підходиш. Не розмовляєш, не жартуєш. Ніяких випадкових зіткнень. Нічого. Якщо я побачу вас разом бодай один раз або, не дай матір, черговий скандал — я тебе особисто відстороню від зборів. Ти задовбав мене своєю клятою х*****, чесне слово, Саранов. Я, б****, не витримую з тобою!

Ден відкрив рота, щоб щось сказати, але Іванович підняв долоню.

— Закрили тему.

Діма коротко кивнув, погоджуючись із кожним словом тренера.

Саранов вальяжно підвівся з дивана.

— Що ж, якщо ми тут усе порішали, то я, мабуть, піду.

Він вийшов, навіть не глянувши ні на кого.