•31•

Я повернулася додому з відчуттям, що день нарешті закінчився нормально.

Увечері я витягла з шафи невелику валізу й почала збирати речі. Спочатку — білизну, потім улюблені шорти й футболки, джинси на випадок прохолодних вечорів. Поклала свій улюблений зручний чорний купальник — у СПА та поплавати.

Раптом задзвонив телефон, і я, побачивши, що це Пусічка, прийняла дзвінок. Поставила його на тумбочку, щоб він бачив, як я складаю речі.

— Зайко! — його широко усміхнене обличчя заповнило екран. — Ну що, офіціантка року? Розповідай, як перший робочий день після закінчення стажування?

Я кинула у валізу рушник і сіла на ліжко.

— Нормально. Пролила каву на хлопця, його мама влаштувала скандал, хотіла компенсацію за кросівки. Але власниця сказала, що все окей, і запропонувала поїхати на тиждень працювати в пансіонат за містом. Поїду я та ще кілька офіціантів і кухарів. До речі, мені добре заплатять і навіть оплатять пару походів у СПА.

Пусічка присвиснув.

— Ого! Ти тепер елітна офіціантка. То ти на тиждень зникаєш?

— Так. Відпочину від міста та від деяких придурків.

Він засміявся.

— Від капітана втікати будеш? А якщо він дізнається й приїде туди за тобою?

Я скривилася.

— Хай спробує. Я йому вже сказала: відвали. Якщо з’явиться — викличу поліцію. Або просто втоплю в басейні. Та й сумніваюся, що він попхається за мною в таку далечінь. Здалася я цьому бабію триста років.

Пусічка тільки хмикнув.

— Я радий, що ти туди поїдеш. І попрацюєш, і відпочинеш, Лікуся. Заробиш грошей. А я тут без тебе нудьгуватиму.

Я щиро посміхнулася.

— Я теж. Але тиждень швидко пролетить. А ти що робитимеш?

— Працюватиму, як завжди. І чекатиму твоїх фото з басейну. Тільки в купальнику, щоб я не нудьгував.

Я показала йому язика.

— Мрійник.

У двері заглянула мама.

— Ліко, ти нічого не забула? Зубну щітку, пасту, зарядку?

Я кивнула.

— Усе взяла, мамо!

Мама підійшла ближче, глянула на екран.

— Привіт, Стасику!

Пусічка помахав їй рукою.

— Привіт, тьоть Ната! Не хвилюйтеся, я за Лікою пригляну здалеку. Буду діставати дзвінками щодня.

Мама посміхнулася.

— Приглянь. А ти, Ліко, не забудь теплий светр — увечері там може бути прохолодно.

Я закотила очі.

— Добре, мамо. А де Діма?

Вона зітхнула.

— Поїхав на тиждень на тренувальні збори. Сьогодні вранці зібрався й поїхав. Сказав, що телефон буде в режимі польоту, але ввечері дзвонитиме.

Я кивнула.

— Ясно. Передавай йому привіт, коли подзвонить.

Мама поцілувала мене в маківку.

— Обов’язково. А ти бережи себе там І не працюй на знос — ти ж у нас не залізна.

Вона вийшла, тихо зачинивши двері.

Пусічка на екрані посерйознішав.

— Ліко, ти точно готова? Якщо там щось піде не так — дзвони одразу, я приїду.

Я посміхнулася.

— Готова. І дякую, Стасику, ти найкращий.

Він підморгнув.

— Знаю. То до завтра, зайко. Пиши, як приїдеш.

— Обов’язково.

Я скинула дзвінок і закінчила пакувати валізу. Купальник, светр, зарядка, зубна щітка — усе на місці.

Я лягла на ліжко, дивлячись у стелю, але поступово втома взяла своє.