•29•

Я стояла, тримаючи порожній піднос, і відчувала, як обличчя горить від сорому.

Кава все ще капала з краю столу на підлогу, а на штанях Олега розпливалася велика коричнева пляма. Він сидів мовчки, тільки зиркав на мене якось розгублено.

Його мама різко підвелася:

— Адміністратора сюди! Негайно!

Голос у неї був такий пронизливий, що в мене заклало вуха.

Я ковтнула й швидко побігла до бару, шукаючи нашу адміністраторку.

— Сніжано, там тебе кличуть клієнти, — прошепотіла я їй на вухо, коли вона підійшла. — Я спіткнулася, піднос перекинувся, і кава вилилася на хлопця.

Сніжана закотила очі й пішла разом зі мною до восьмого столика.

— Добрий день, я адміністратор. Що сталося?

Мамаша Олега склала руки на грудях.

— Ваша офіціантка облила мого сина кавою! Ми тільки вчора купили ці кросівки, він їх навіть не встиг поносити! Тепер усе зіпсовано!

Олег спробував її зупинити:

— Мамо, та нічого страшного, я сам винен — ногу виставив на прохід.

Вона навіть не глянула на нього.

— Мовчи! Це їхня провина! Я вимагаю відшкодування вартості взуття!

Сніжана зберігала спокійний тон.

— Звичайно, ми розберемося. Покажіть, будь ласка, чек на кросівки, і ми все вирішимо.

Жінка обурилася ще сильніше.

— Який чек? Ми викинули його! Ви що, не вірите мені? Мій син не носив їх! Вони були абсолютно нові!

Сніжана ледь помітно зітхнула.

— На жаль, без чека, де вказана вартість і є доказ того, що взуття щойно куплене, кав’ярня може запропонувати тільки хімчистку. Ми оплатимо її повністю. Якщо цього недостатньо — звертайтеся до керівництва або до суду.

Жінка скривила губи.

— До суду? Добре! Ми ще побачимося! Ходімо, Олеже!

Вона різко розвернулася, схопила сумку й потягла сина за руку. Олег тільки встиг кинути на мене швидкий погляд — ніби вибачався — і пішов слідом за мамою.

Двері грюкнули за ними.

Інші клієнти в залі нарешті перестали дивитися на нас в очікуванні продовження скандалу й повернулися до своїх чашок і тарілок.

До мене підійшла Ксюша:

— Ліка, тебе кличе Ольга Миколаївна, вона зараз у кабінеті.
Я відчула, як у животі все стиснулося.

— Зараз?

Вона кивнула.

— Так, іди. Не бійся, вона нормальна, певно, просто хоче з’ясувати деталі.

Я віддала їй піднос, пригладила фартух і пішла до маленьких дверей за стійкою. Серце калатало так, ніби мене зараз будуть страчувати.

Я всього три дні тут, а вже примудрилася наробити проблем кав’ярні!

Постукала й тремтячими руками відчинила двері.

Власниця сиділа за столом і, побачивши мене, підняла голову й посміхнулася:

— Заходь, Ліка. Сідай.

Я сіла, намагаючись не тремтіти.

— Я вибачаюся, Ольго Миколаївно! Я несла піднос правильно, просто зачепилася стегном за сусідній столик, і…