•28•

— Ліко, підійди, будь ласка, до восьмого столика!

Офіціантка Ксюша, яка мене стажувала, поплескала по плечу, вказуючи на столик, за яким сидів молодий хлопець зі старшою жіночкою, яка, вочевидь, доводилася йому мамою.

Я підійшла до них і чемно привіталася:

— Добрий день, мене звати Ліка! Ви вже визначилися з позиціями? Чи можу я прийняти у вас замовлення?

Хлопець привітно усміхнувся й відкрив рота, щоб щось сказати, але жіночка перебила його:

— Я буду капучино на мигдальному молоці, а мій син — американо з корицею.

Хлопець обурився:

— Взагалі-то я хотів замовити теж капучино!

Його мама поправила окуляри й занудним тоном промовила:

— Олеже, я твоя мати. Я краще знаю, що тобі треба!
Олег, замість обуритися ще більше, змирився і більше не намагався відстояти свій капучино.

Здивувавшись, що за такого дорослого хлопця — а йому на вигляд було близько двадцяти років — досі вирішує мама, яку каву замовляти, я все ж прийняла замовлення.

— Термін очікування близько десяти хвилин. Дякую за замовлення!

Поки бариста готувала каву, я оглянула кав’ярню, куди влаштувалася на роботу. Тут було дуже затишно: маленькі столики, накриті мереживними скатертинами, стильна французька музика, яка занурювала в приємну, розслаблюючу атмосферу.

І головне — в центрі біля стіни стояла величезна шафа з книжками, з якої будь-хто міг узяти книжку й почитати за кавою.

Власниця дозволяла працівникам теж брати їх читати, коли не було роботи. Це неабияк мене тішило, бо я дуже любила читати.

Загалом я вже стажувалася тут три дні, і мені дуже подобалося. Я вже вивчила все меню, навчилася приймати замовлення, виносити їх та виконувати інші свої обов’язки.

— Ліка, готово! Капучино на мигдальному та американо з корицею.

Узявши круглий піднос, я обережно поставила на нього блюдця, а зверху — чашки з напоями, і покрокувала до восьмого столика, до тієї мамаші із сином.

Усе йшло чудово і прекрасно до того моменту, коли я випадково зачепила стегном столик, який стояв на моєму шляху, і спіткнулася!

Рука, що тримала піднос, здригнулася, і він похилився вліво, перевертаючи чашки з кавою.

З огляду на мою «щасливу» вдачу і здібність постійно потрапляти в халепи, звісно ж, ця кава вилилася не на підлогу, а на того нещасного хлопця, який сидів зі своєю мамцею.

Не пощастило, блін, Олегу!

Я одразу кинулася все підбирати й очищати:

— Пробачте, будь ласка! Я зараз усе приберу!

От йолки-палки, яка ж я незграба!

Світлі штани та кросівки цього Олега були в мокрих коричневих плямах від злощасної кави!