•24•

(Ден)

Я стояв у коридорі, усе ще тримаючись за щоку, яка горіла.

Що за х**** щойно сталася?
Яка, в дупу, Аліна?

Я перебирав у голові всіх дівок, з якими спав за останні роки — список не короткий, визнаю, — але жодної Аліни там не було. Діма? Серйозно? Ми з ним ніколи не були близькими друзями — тільки співгравці на полі, члени однієї команди.

От тільки минулого року щось пішло не так у наших стосунках, і я так і не зрозумів, що саме: він просто раптово почав за будь-якої нагоди намагатися напихати мені, розпочинав бійки. А я теж не тюхтій, тож… І в нас, до речі, було купа проблем через це з тренером.

Ліка пішла, не озираючись. Двері в зал грюкнули за нею, і я вже не почув, що саме вона різко сказала своєму хлопцю.

З неохотою повернувся до зали. Маша сиділа за столиком — уже не ображена, а просто нудьгуюча.

Побачила мене — одразу посміхнулася, поправила волосся, ніби нічого не сталося.

— Ну що, капітане, закінчив рятувати світ?

Я сів поруч, узяв свою склянку, допив одним ковтком.

— Ходімо звідси, — сказав я коротко.

Вона підвела брови.

— Куди?

— До мене. Чи до тебе. Байдуже.

Вона посміхнулася ширше, схопила сумочку.

— Оце я розумію. Поїхали.

Ми вийшли з бару мовчки. Таксі вже чекало — я викликав його, поки вона поправляла помаду в дзеркальці. Дорогою вона щось щебетала про свої останні зйомки, я кивав, дивився у вікно. Місто миготіло вогнями, але я нічого не бачив.

У готелі цього разу все було швидко й механічно. Двері номера зачинилися, світло приглушилося, і її руки опинилися на моїй спині.

Вона стягнула з мене куртку, сорочку, я з неї — сукню.

Я рухався швидко, сильно, ніби хотів вигнати з себе все це лайно. Але щоразу, коли ця Маша шепотіла моє ім’я, я чув не її голос. Я бачив не її обличчя.
Я бачив Ліку — розгнівану, з червоними губами, з очима, що горіли, коли вона відштовхувала мене, коли била по щоці та йшла геть, не озираючись.

Маша вигнулася піді мною, стиснула нігтями мою спину, закричала — якось занадто драматично. Я отримав своє майже одразу після неї — коротко, різко і майже без задоволення. Просто виплеснув усе, що накопичилося.

Вона відкинулася на подушку, важко дихаючи, посміхнулася сонно.

— Ти такий класний!

Я не відповів, і просто ліг на спину, дивлячись у стелю, а серце все ще калатало.
Яка Аліна, блін?

Чому, б****, Ліка думає, що я зламав її братові життя?

Я повернув голову до Маші — вона вже засинала, волосся було розкидане по подушці, а губи манливо напіввідкриті.

Вона була красива дівчина. Навіть дуже красива.
Але мені було байдуже.

Я заплющив очі й знову побачив білявку з червоними губами, яка щойно вліпила мені ляпаса й пішла геть.

І вперше за довгий час відчув, що хочу не просто т******* когось, а спробувати зрозуміти.
І, можливо, навіть вибачитися.

Хоча б дізнатися, за що, в біса, я взагалі маю вибачатися.

Стоп. Ліка щось сказала про Аліну, наречену Діми, нібито я з нею переспав, а сам Діма після якогось моменту повністю змінив своє ставлення до мене.
Після якого моменту? Згадуй, Дене.

У пам’яті сплив той день.

Я перевдягався на тренування, у одному вусі — безпровідний навушник із важким роком.

До мене підійшов Діма й почав щось казати про наречену, яка його зрадила.

Що саме він казав — я навіть до кінця не чув через музику. Та й не хотів, бо мені було нецікаво.
Я просто відмазався якоюсь фразою на кшталт:
«Таке життя, Дімо, тримайся».

Стривайте. То він подумав, що вона зрадила йому зі мною?

З чого він це взяв?