•23•

Звичайно, хто ж іще.

Я стиснула губи, намагаючись не психанути.

— Ти мене переслідуєш? — випалила я різко.

Він повільно похитав головою. Губи скривилися в ледь помітній холодній усмішці.

— Ні, у цьому немає потреби, цукерочко. Ти сама мене всюди знаходиш.

Я презирливо пирхнула.

— Ой, забагато честі, капітане. Ти не центр мого всесвіту.

Він відштовхнувся від стіни й ступив ближче. Один крок — і повітря між нами наче наелектризувалося.

Я мимоволі притиснулася спиною сильніше до дверей, з яких щойно вийшла.

— Слухай, — сказав він тихо, низько, ніби ці слова давалися йому важко. — Я сам не розумію, на біса мені це все треба. Але… б***а, мене чогось зачепило. Ти, твоя уїдливість, твій погляд, коли ти бісишся. І те, як ти відповіла на той поцілунок на полі. Я не можу це викинути з голови.

Я хотіла б сказати, що теж останнім часом сама не своя, але замість того, щоб відповісти нормально, тільки скривила губи.

— А твоя довгонога курка не буде проти, що ти тут дифірамби співаєш іншим дівчатам у коридорі?

Він підняв брову.

— А твій тип не буде проти, що ти стоїш у темному коридорі з іншим?

Я відкрила рот, щоб відповісти щось гостре, але він не дав.

— Пішло воно все, — видихнув він раптом, і в наступну секунду його губи вже були на моїх.

Це не був ніжний поцілунок, а гарячий, владний. Його рука лягла мені на потилицю, пальці заплуталися у волоссі, притискаючи ближче, не даючи відступити. Інша рука міцно, майже боляче, стисла талію. Губи вимагали, вривалися так, ніби мали на це право.

Я завмерла на мить і вже хотіла здатися к бісовій матері, але потім усе в мені вибухнуло.

Я відштовхнула його — різко, всією силою — і вліпила йому ляпаса. Гучного, смачнющого, такого, що голова смикнулася вбік!

Він завмер, і його очі спершу розширилися від здивування. Долоня повільно піднялася до щоки.

— Що за… на***?

— Йди цілуйся зі своїми тупими вертихвістками! — випалила я, голос тремтів від злості. — І мене більше не смій чіпати! І нашу сім’ю теж! Діма досі не може забути Аліну, а ти… ти!

Він нахмурився, усе ще тримаючись за щоку.

— Яка ще Аліна?

Я коротко, гірко й майже істерично розсміялася.

— О, як іронічно! Переспати з нареченою приятеля, як з одноразкою, а потім забути про неї й про все, що накоїв! Класно, Дене. Просто класно.

Він дивився на мене, ніби я говорила китайською.

— Я не розумію, про що ти.

— Звісно, не розумієш, — виплюнула я. — Бо для тебе це все була просто чергова дівка. Чергове «це просто життя, брат». А для мого брата це було все!

Я розвернулася й пішла — різким, швидким кроком, не озираючись. Коридор здавався нескінченним, але я дійшла до залу, знайшла Пусічку біля бару — він уже розраховувався.

— Стасику, ходімо звідси прямо зараз!

Двері за нами зачинилися. Холодне нічне повітря вдарило в обличчя, але ляпас — той, що я зарядила Саранову, — був суперприємним!